Глава 22. Хвилювався

Сонце безжально обпікало своїми променями, а задуха душила горло. Ярина йшла кудись вперед, але не бачила абсолютно нічого перед собою. В голові досі звучали слова Олега про Олексія, як про її батька. Ярина не довіряла Матвієвському, але за час знайомства та коротких зустрічей з ним усвідомила, що він не розкидатиметься пустими фразами, які нічим не підковані. Вона відпросилася з роботи, посилаючись на погане самопочуття. Їй потрібно було побути наодинці та все ретельно обдумати. А побачивши Олексія, одразу ж видала б свій стан.

Ярина помітила попереду бульвар з лавками та вмостилася на одну з них. Поступово каша в голові розсіювалася, а незрозумілі речі ставали більш ясними. Їй неодноразово казали про схожість з Олексієм. Тепер вона могла пояснити холод збоку батьків, які, можливо, нерідні. Але відповідей на просте запитання «чому?» в голові так і не знаходила.

Вона довго сиділа та все обдумувала, поки дзвінок не відволік. Телефонував Гнат і вона одразу ж прийняла виклик.

- Як ти, ягідко?

- Ох, - гучно видихнула Ярина, - я жахливо.

- Що сталося?

Голос Гната із привітного змінився на стурбований. Але Ярина не хотіла та не могла це тримати в собі. Останнім часом її життя нагадувало великі небезпечні каруселі, і кожного дня ці каруселі робили оберти більш насиченими, а падіння болючішим.

- Ярино, де ти? Я приїду.

- Не варто, Гнате, можемо ввечері зустрітися…

- Скажи де.

Вона оглянулася та швидко продиктувала адресу. Та й не встигла далеко відійти від компанії Олексія. Гнат з'явився через тридцять хвилин. Його карі очі прискіпливо оглядали Ярину, поки наближався. А коли підійшов зовсім близько, то сів поруч і взяв її за руки.

- Розповідай. Я знову щось утнув?

- Ні, - мотнула головою Ярина. – Я дещо дізналася….не знаю, чи це правда. Але ніяк не можу опанувати себе.

- Що ти дізналася?

Гнат нахмурив брови та ще міцніше охопив її долоні. Вона уся тремтіла, але чудово розумів, що не від холоду, а від хвилювання. Він не міг спокійно дивитися на її стан. Гнат зловив себе на думці, що це вперше він безтями закоханий, залежний і турботливий. Ним володіє не лише бажання та потяг до Ярини. Його хвилює все, пов’язане з нею. А коли щойно побачив сум в чистих ангельських очах, то захотілося відірвати голову кожному, хто посмів її образити.

Ярина повільно повернула до нього голову та схлипнула. Обличчя виглядало геть блідим, а сірі очі заблищали вологою. Вона заплющила на мить повіки та швидко проговорила:

- Олексій насправді мій рідний батько.

- Що? Звідки така інформація? Ти впевнена?

Здавалося, Гнат був ще більш здивованим, ніж вона сама. Почуте не вкладалося у нього в голові та не піддавалося жодній логіці.

- Тільки не злися, - прошепотіла Ярина, а коли побачила його примружені очі, продовжила, - мені телефонував Матвієвський і сказав про це. Гадаєш, міг вигадати?

Гнат підвівся на ноги та пройшов декілька метрів уперед, тоді повернувся назад. Він повторював свої дії та ретельно щось обдумував. Після декількох хвилин знову сів поруч та заговорив:

- Яким би покидьком він не був, але слів на вітер Матвієвський не кидатиме.

- Але чому? – Ярина розвела плечима й перші сльози покотилися по щоках, - чому зі мною все це відбувається? Як таке може бути?

Вона замовкла, але Гнат притягнув її до себе в обійми. Він пригорнув її настільки міцно, наче міг хоч частину страждань забрати собі. Ярина схлипувала, а він заспокійливо погладжував волосся. У її голові кроїлося безліч питань. Чому? За що? Для чого? Якщо Олексій справжній батько, то хто ж мати? Бо та, яку звикла називати матір’ю, доводилася Олексію рідною сестрою. Чи все ж і тут брехня? Голова розколювалася, тіло все тремтіло та відмовлялося приймати реальність. І тільки Гнат зігрівав і фізично, і морально. Ярина горнулася до нього, мов мала дитина, яку образили дорослі.

- Ягідко, не плач, чшшш. Ми все взнаємо. Тільки не плач.

- Як?

- Тест ДНК. Але Олексій про нього не знатиме, - мовив впевнено Гнат, - від тебе потрібен лише спокій. Не смій перед ним себе видати.

Ярина зітхнула та підняла голову на Гната. В цю мить в її очах поміщався увесь світ. У них вбачалися водночас радість, біль, почуття, щирість. Немов саме в ній одночасно перепліталися всі емоції світу. Там Гнат не бачив фальші чи зради. Перебуваючи поруч з нею, він ставав кращим, заряджався цією чистотою. І найменше йому хотілося, щоб його ягідка плакала.

- Тоді мені не можна сьогодні додому, - приречено заговорила вона.

- Залишишся в мене, попередиш.

- Угу. Я відпросилася з роботи.

Ярина ще щільніше пригорнулася до нього. Його енергетика зціляла і вселяла в неї силу. Поруч з ним почувалася вищою, сильнішою, могутнішою. Разом вони підвелися і Гнат повів її до свого автомобіля, який припаркував поблизу торгового центру. Він мовчки посадив її на пасажирське сидіння та повіз до себе в квартиру.

- Я хочу, щоб ти полежала та відпочила. І нікуди не виходь, - дав їй настанови, коли опинилися у квартирі.