Глава 20. Випадково

Плечі Єви здригалися від нестерпних ридань. Вона давно розмазала макіяж по обличчю та мало зважала на свій зовнішній вигляд. Завжди охайне біляве волосся було розтріпаним, а карі очі випромінювали глибокий сум.

Тридцять хвилин тому між нею та Олегом відбувся майже скандал. Майже, бо скандалила лише Єва. Матвієвський виглядав спокійним й мало зважав на істерику білявки, а тоді просто встав та пішов геть. Ярина одразу ж потягнула подругу якомога далі від усіх та зачинилася з нею в котеджі, який винайняв для них Гнат.

- Єво, припини ридати.

- Не можу, - схлипнула Єва, - ніяк не можу зупинитися.

- Невже він вартий цього всього? – Ярина обвела рукою навколо Єви, показуючи її зовнішній вигляд, - скільки ви знайомі? Тиждень? Два?

- Давно.

- Що він тобі сказав?

- Що помилково дав мені надію на стосунки. Насправді бажає іншу жінку, і ця жінка хотіла б, щоб він був зі мною чесний. Уявляєш? Далі наполягатимеш, щоб я була спокійною?

- От покидьок!

Ярина важко видихнула та зімкнула губи в одну тонку лінію. Злість до Олега з кожною хвилиною зростала. Як він міг так обійтися з Євою?

- Я не через нього ридаю, - раптом ошелешила зізнанням Єва.

- Що? А чого ти тоді так побиваєшся, наче кінець світу стався, або ж тебе покинув останній чоловік на планеті?

- Бо вчинок Олега став контрольним вистрілом. Вишенькою на торті. Ти звикла бачити мене веселою і радісною?

Ярина ледь помітно кивнула. Бо такою, як зараз, вона Єву справді ще не бачила. Що б не сталося, подруга завжди була бешкетною, веселою, безтурботною і аж ніяк не сумною. Ця бешкетність неодноразово сприймалася Яриною, як легковажність. Можливо, саме тому вона ніяк не могла до кінця довіритися Єві. Але й вона, очевидно, не довіряла Ярині.

- Я втомилася, - протягнула Єва та відкинулася на спинку дивана, - втомилася тримати статус, приховувати за оболонкою себе справжню. Знаєш, чому я так нав’язливо захотіла потоваришувати з тобою? – Ярина розвела плечима, бо справді цього не знала, - бо ти, на відміну від всього мого оточення не шукала в мені вигоду. Усі хлопці, чи чоловіки, які мене оточували, шукали, як через мене заслужити протекцію мого батька…

- Єво, це не так… чому ти вважаєш, що їм не потрібна ти?

- Ярино, я знаю, що кажу. Тим, кому не потрібен мій батько, не потрібна і я. Як приклад, Олег.

- Цей Олег придурок,  і це щастя, що все сталося зараз і він не встиг ще більше заморочити тобі голову. Він небезпечний. Не зв’язуйся з ним.

- Уже ні з ким не хочу, - усміхнулася крізь сльози Єва. В карих очах була така гіркота, що Ярина почала ще більше переживати за подругу.

- Почни поводитися по іншому, - Ярина взяла долоню Єви та огорнула її обома руками. – Покажи себе справжню, якщо хочеш, щоб до тебе ставилися по іншому.

- Я не вмію… у мене не виходить. Я боюся.

- Єво, - перервала її хаотичні думки Ярина, - будь собою, а головне – не довіряй таким, як Олег.

- Ти ж знайома з ним так? – раптом примружилася Єва, - я бачила, що ви обоє дивно переглядалися.

- Я і не приховувала, що ми знайомі. Випадково з ним зіткнулась біля компанії дядька.

- Ярко, - протягнула Єва.

- Що?

- Будь зі мною відвертою. Невже це ти та жінка, через яку він мене покинув?

- Скоріше та, через яку він хоче дістатися до мого дядька.

Єва ошелешено споглядала за Яриною та очікувала на розповідь. А у Ярини зрештою настав той період, коли захотілося поділитися з кимось, окрім Гната, про свої проблеми. Хотілося почути об’єктивну думку третьої сторони, яка не зацікавлена, яка не ревнує та не перебільшує щодо прояву уваги Олега. Однак найголовніше в цій розповіді було те, що Єва відволіклася та більше не почувалася використаною. Тепер її очі горіли непідробним блиском та випромінювали цікавість до почутого.

Згодом дівчата повернулися до хлопців та Лесі. Ніхто нічого не розпитував, а легкість, яка витала  в повітрі до цього, повернулася. Ярина вважала відпочинок безнадійно зіпсованим, а Леся, яка намагалася фліртувати з Гнатом, муляла очі. І хоч Гнат поводився з нею холодно, все ж точка кипіння перетнула свою межу. Тому ввечері, коли вони опинилися у своєму котеджі й Гнат намагався обійняти Ярину, вона вміло вивернулася від нього.

- Не зрозумів? – вигнув він здивовано брови та спробував знову наблизитися.

- А що тут розуміти? – розвела руками Ярина, - он Леся все розуміє, а все одно робить своє.

Гнат ледь помітно усміхнувся та знову ступив крок до неї.

- І що ж Леся робить?

- Фліртує з тобою, заглядає в рота, чіпляється.

Ярина говорила з такою інтонацією, наче це щось очевидне та усім зрозуміле, окрім самого Гната.

- Ти ревнуєш.

- Ні.

- Ревнуєш.

- Ні! Я злюся, страшенно злюся. Чого вона вчепилася в тебе?