Глава 18. Казка

Минув ще один тиждень казкового настрою Ярини. Їй подобалося відчуття легкості, закоханості, жіночності. Вона нарешті розслабилася та відпустила всі тривоги, застереження і недовіру до Гната. Ярина настільки втомилася думати про наслідки, хвилюватися про поспіх у стосунках, що це додавало певного адреналіну всім відчуттям. Навіть диплом, який ніяк не могла дописати, завершила прискореними темпами. Кохання окриляло й додавало натхнення у всьому – побуті, навчанні, роботі. Стас більше не надокучав, а Олега не зустрічала навіть випадково.

Суботній день розпочався із сонячного ранку. Олексій поїхав у відрядження і мав повернутися звідти лише увечері. Ярина довго валялася у ліжку, поки не почула дзвінок свого смартфона. Телефонував Гнат, тому поспішила прийняти виклик:

- Ти серйозно? О восьмій годині ранку? В суботу?

- Ти не рада мене чути, ягідко?

Ярина навіть через телефон відчувала зухвалу посмішку Гната.

- Нууу… - вона навмисне протягнула та витримала паузу, - я ще не виспалася, не вирішила.

- То, можливо, будеш рада бачити мене, мала бешкетнице?

- Що?!

Ярина підірвалася на ноги та підбігла до вікна своєї спальні, вікна якої виходили у двір біля будинку. Гнат, немов відчув її погляд, задер голову та помахав рукою.

- Привіз тобі каву, - він підняв великий паперовий стаканчик, демонструючи напій.

- Гаразд, я зараз.

Ярина побігла до ванної кімнати, поспіхом поправила розтріпане волосся та вмилася. Спочатку захотіла одягнути джинси й футболку, але зиркнула на свою піжаму з ведмедиками й залишила її. Вона збігла сходами на перший поверх та відчинила двері.

Гнат декілька секунд вдивлявся у сірі очі, які були водночас сонними та щасливими. Тоді оглянув піжаму з довгими штанами та ступив до Ярини, щоб затиснути її в міцних обіймах. Однією рукою обіймав за плечі, а іншою тримав теплу каву. Він блаженно заплющив очі, потерся до Ярини колючою щокою та вдихнув її солодкий аромат. Поводився, мов наркозалежний.

- Я гадав ти спиш в чомусь більш відкритому.

Гнат відсторонився та передав їй стаканчик. Ярина показала рукою, щоб заходив і провела його на кухню.

- Зазвичай сплю голою. Ти ж чекав, що я саме так спущуся?

- Ягідко, - протягнув Гнат хриплим голосом, - прямо зараз?

- Не тут, - підморгнула йому Ярина.

Гнат вмостився на одне з крісел, а коли вона проходила поруч, то потягнув на себе, посадивши на коліна. Йому хотілося постійно торкатися її, пестити, вдихати аромат. Ярина ж від кожних дотику та ласки розгорялася. Її очі одразу ж темніли, шкіра палала, а від широкої усмішки на правій щоці з’являлася ледь помітна ямочка.

- Тепер я можу відрізнити, коли ти усміхаєшся, бо справді щаслива, а не ввічлива, - Гнат захоплено оглядав обличчя Ярини та загорнув прядки неслухняного волосся їй на спину.

- Он як? І як же?

- Коли ти щаслива, - він провів подушечкою пальця по щоці, - то ось тут, - дотягнувся та поцілував у місці, де ще секунду тому була зваблива виїмка, - з’являється дуже сексуальна ямочка. А коли ввічлива, то її немає.

- Аномалія?

- Довершеність.

Рука Гната опинилася на шиї Ярини й він притягнув її до себе. Цілував так, наче не бачив щонайменше місяць. Цей поцілунок був спраглим, зголоднілим, значимим. Карбував у Ярині своє кохання, бажання та захоплення. Інша рука вщипнула за сідниці та перекочувала на плаский живіт, задираючи кофтинку. Ярина смикнула його руку та схаменулася першою.

- Кажу ж, не тут.

- Чемна дівчинка? Олексій же повернеться тільки увечері.

- То ти тому приїхав? – вдала ображеність Ярина. Насправді їй було приємно знати, що Гнат, розуміючи відсутність її дядька, примчався сюди з самого ранечку, щоб  побачити її.

- Тому й приїхав… - опустив голову Гнат, а коли вона захотіла підвестися з колін, то ще раз вщипнув, - насправді я приїхав, щоб забрати тебе.

- На край світу? – Ярина кокетливо вигнула одну брову та надпила нарешті каву, що встигла охолонути на столі.

- Майже. В Іллі день народження. Поїдеш зі мною?

Гнат говорив це так, наче це щось очевидне. Водночас запитував і стверджував. Він хотів поїхати з нею, як одне ціле, як пара. І розуміння цього гріло душу.

- Куди?

Ярина сіла навпроти нього, сперлася обличчям на долоню та ліниво спостерігала за Гнатом. Він примружився, тоді разом із стільцем підсунувся до неї. Круглий стіл дозволяв зробити це без зайвих зусиль.

- За місто. У сосновий ліс. Поруч із дамбою Київського водосховища.

- Ого, звучить спокусливо. А це нічого, що…

- Там буде Єва, ви ж дружите? – випередив її Гнат.

- Скоріше так, ніж ні. Я через тебе про неї зовсім забула. – Ярина помітно оживилася, почувши ім’я подруги.

- Одягайся, поїдемо зараз. Підготуй сумку, залишимося там на ніч і приїдемо завтра увечері.