Глава 16. Несподіванка

Сказати, що Ярина сяяла від щастя, не сказати нічого. Вона літала, кружляла над хмарами, перебувала вище неба, відчувала невагомість та легкість на душі. З того дня, коли Гнат зізнався у коханні минуло декілька днів, але ці слова закарбувалися у свідомості. Бо це зізнання виглядало настільки природнім, наче він сказав щось очевидне. Але водночас вимовив їх настільки влучно та впевнено, що в правдивості не залишалося жодних сумнівів. В той день на яхті він не тиснув на неї. Ярині дуже подобалося право вибору, яке їй давали в цих стосунках. Бо поруч зі Стасом їй цього не вистачало. Він усе вирішував за обох, а на її бажання мало зважав. Гнат же дозволив їй побути егоїсткою.

Після відрядження Олексія Ярина усе розповіла йому про надокучливість Олега. Дядько мовчки слухав та час від часу хмурився, але ніяк не коментував її розповідь. Лише попросив бути обережною та не довіряти цьому чоловікові. А про його повторну появу біля себе обов’язково повідомляти йому

Тепер кожного дня Гнат знаходив час, щоб забрати Ярину від університету та відвезти на роботу. Ось і зараз Ярина вийшла з його автомобіля та попрямувала до головного входу логістичної компанії дядька. Уже за звичкою перш ніж відправитися на своє робоче місце, прийшла до приймальні Олексія Даниловича. Секретарка попросила почекати, бо в нього був відвідувач. Коли двері до його кабінету широко відкрилися, то вона одразу ж зустрілася з хижим поглядом Олега. Цього разу з кабінету не було чутно криків, чи конфлікту. Обоє ледь помітно усміхалися, але від жодного не відчувалося щирості.

- Гарна в тебе племінниця, - наголосив Олег.

- А ви знайомі? – вдав безтурботність Олексій.

Ярина й без цієї репліки знала, що він усе про неї вивідав. Але такий явний натяк дуже бентежив і вселяв страх.

- Познайомилися випадково, - Олег відповідав Олексію, але повністю сконцентрувався на Ярині, - щоправда, вона не уточнила, що не проста працівниця, а твоя племінниця.

- Дядько не робить різниці між мною та іншими підлеглими, - втрутилася Ярина, - і я не звикла незнайомим людям розповідати про особисте.

- Справедливо, - зауважив він, а тоді звернувся до Олексія, - бережи її, бо вона занадто гарна та кмітлива.

Олег не чекав відповіді. По суті своє послання він доніс до обох. І Ярина, і Олексій зрозуміли його по своєму, але, як тільки за Олегом зачинилися двері приймальні, дядько махнув головою та покликав Ярину за собою.

- Що він хотів? – спитала вона одразу, коли опинилися наодинці.

- Маєш на увазі останню фразу?

- Якраз це я зрозуміла.

- Ярино, сядь, - Олексій вказав рукою на крісло навпроти себе й вона чемно вмостилася на нього, - сьогодні Матвієвський поводився зовсім по іншому. Був чемним та ввічливим. Казав, що ми не мусимо постійно сперечатися, а можемо домовитися та отримати від цього спільну вигоду замість неприємностей.

- І неприємності – це я?

- Сказав же берегти тебе.

Олексій нахилив голову та примружив очі. За час проживання з ним Ярина добре вивчила його. Він намагався вдати байдужість і безтурботність, але погляд видавав його. Зараз в цьому погляді Ярина бачила сум і страх. Не за себе чи компанію, а за неї. За останні дні у своїх польотах над небом припинила думати про умову, яку сама ж поставила Гнату. Але тепер ще сильніше захотілося зайнятися цим Олегом. Не для того, щоб якось насолити йому, чи відволікти від дядька, а для того, аби випередити його наміри й не дозволити втілити їх.

- Вбережеш, я буду обережною.

Олексій тяжко видихнув, але ніяк цього не прокоментував. Він глянув на годинника, який показував чотирнадцяту годину  та відправив Ярину працювати. Ввечері вони разом з Олексієм відправилися додому, де на них чекав сюрприз. Батьки Ярини приїхали, не попередивши. Це вперше за час перебування Ярини в столиці вони сюди приїхали. Переважно телефонували, або ж вона сама їздила додому раз у місяць.

- Ми давно чекаємо, - заговорила замість привітання мати Ярини.

Ольга стояла біля вхідних дверей, спершись на стіну будинку. Чорне каре ледь досягало плечей та нагадувало одну пряму лінію. Їй давно було за сорок, але виглядала не матір’ю Ярини, а старшою сестрою. Доглянута фігура збавляла декілька років, а легкий макіяж робив обличчя виразнішим. Батько Ярини, Максим, стояв осторонь та палив цигарку. Спостерігав за усіма так, наче був глядачем в кінотеатрі. Його карі очі постійно мружилися, а з уст парував дим. На відміну від Ольги, виглядав старшим, бо відгодоване пузо не молодило, а сивина вкрила всю голову.

- Мамо, тато? – Ярина вигнула здивовано брови та повільно підійшла до обох по черзі. Спочатку поцілувала матір, тоді батька, - а чому не попередили, що приїдете? Ми б раніше вирвалися з роботи?

На підтвердження своїх слів оглянулася на Олексія Даниловича та отримала від нього ствердний кивок.

- Справді, Олю, чого не попередили?

- Ми ж говорили вчора телефоном, - продовжила Ярина, - ти не сказала, що ви збираєтеся сюди.

- Я й не збиралася, - фиркнула Ольга, - поки мені не розповіли про твоє розпусне життя тут.

- Ходімо в дім!

Олексій відкрив двері та наполегливо вказав усім зайти в будинок. Він прекрасно розумів, що градус розмови лише підвищуватиметься і аж ніяк не хотів влаштовувати скандал на вулиці. Ярина зайшла першою. Її груди високо підіймалися, а з вух виходив невидимий пар від злості.