Глава 15. Казкова

Ярина не вірила своїм очам. Очікувала побачити кого завгодно, але не Стаса. Сьогодні він виглядав набагато краще, ніж в останню їхню зустріч. Одяг був охайним, зачіска стильною, а перед собою тримав розкішний букет ромашок. Добре пам’ятав, які саме квіти любила Ярина. Вона очікувала нового скандалу, але хлопець широко усміхався. Ярина перевела погляд на Гната і його реакція залишилася для неї повною загадкою. Дивився з-під лоба, примружував очі, чекав наступних дій опонента, але не видавав жодної емоції.

- Яринко, - Стас ступив крок, але Ярина витягнула руку, зупинивши його, - це тобі.

Він простягнув квіти, але Ярина не планувала їх приймати. Вона споглядала за його діями насторожено. Так, наче за невдалим фільмом в кінотеатрі. І, на власний подив, головною героїнею була не вона. Зараз Ярина не відчувала до нього нічого, крім огиди. Його поведінка була абсурдною, а вираз обличчя жалюгідним.

- Чого тобі? – заговорила нарешті вона суворим тоном, - ти слідкував за мною?

- У мене не було іншого виходу. Біля тебе постійно хтось крутиться… - Стас наморщив носа та перевів погляд на Гната, - як не цей, то інший.

- Не було іншого виходу? Тебе змусили шпигувати за мною та приїхати сюди з цим віником?

- Ти ж заблокувала мене. Я намагався зателефонувати.

- Для чого?

- Якщо заблокувала, то значить не хоче ні бачити, ні чути, ні мати щось спільне з тобою, - втрутився Гнат, констатуючи очевидне.

- Нехай вона сама вирішує, - буркнув Стас.

Ярина помітила, що він остерігався Гната. Хоч і прийшов сюди сам, але все одно не підступав ближче. Невже Ярина справді могла кохати цього боягуза? Він абсурдних спогадів вона похитала головою, немов намагалася розвіяти неприємне марення. Усе пізнається в порівнянні. Й саме зараз Ярина в цьому переконалася. Гнат поводився вільно, розслаблено та впевнено. Від Стаса віяло агресією і саме він видавав свій страх.

- Ярино, - Гнат звернуся до неї, наче біля не було Стаса, - якщо хочеш, ми підемо звідси.

- Відчепися від неї! Вона моя!

- Що? – Ярина підвелася та підвищила голос, - твоя? А ти чий, Стасе? Спільний? Чи вживаний?

- Ягідко, - Гнат підвівся слідом та лагідно вхопив її за руку і Ярина вхопилася за його долоню.

- Гнате, ми нікуди не підемо звідси. Це він тут зайвий, нехай іде геть.

Стас зробив крок, але Ярина притулилася всім тілом до Гната. І хоч би як Гнатові хотілося вхопити цього нікчему та викинути геть звідси, розумів, що Ярина цього не хотіла. Вона горнулася до нього, мов маленьке сліпе кошеня, яке потребувало тепла та захисту.

Гнат нахилив голову та одним поглядом вказав Стасу на двері. На них почали оглядатися відвідувачі, але усім трьом було абсолютно байдуже. Згодом Стас таки поставив квіти на диван, розвернувся та пішов на вихід, але наостанок додав:

- Я все одно не здамся. Була і будеш моєю.

- Ягідко, - Гнат обережно відсторонив її від себе та охопив обличчя долонями. Його дотики були настільки лагідними, наче перед ним не проста смертна, а надзвичайно цінна реліквія.

- Все гаразд, - мовила вона пошепки, - він зіпсував нам вечір.

- Не сміши, вечір тільки почався.

- Що ти вигадав?

Сірі очі оживилася. В них запалав справжній дитячий азарт. Щось подібне Гнат вже бачив. Саме тоді, коли вона вирішила прикувати його до ліжка скотчем.

- Довірся мені.

- Це важко.

- Не можна через одного покидька не довіряти всьому світу.

Гнат обійняв її за плечі та посадив на диван. Сам сів поруч і огорнув її долоні. Через декілька хвилин офіціант приніс замовлення, але Гнат здивував, сказав, щоб їхню вечерю запакували з собою.

- Що ти придумав?

- Я ж обіцяв показати тобі, що все може бути по іншому.

Гнат постійно усміхався, а коли їм принесли пакунки, то оплатив усе й повів Ярину на вихід. Надворі помітно стемніло й вечірній Київ потопав у розмаїтті вогнів. Ярину переповнював мікс емоцій. Вона відчувала злість на колишнього, дурман від теперішнього й не могла дочекатися сюрпризу від Гната. Поки йшли до автомобіля, його долоня зігрівала. Поруч з ним вона почувалася незвично, невагомо, легко. Зловила себе на думці, що було абсолютно байдуже, куди саме він її поведе. Гнат просив довіритися, але на рівні підсвідомості вже довіряла йому. Бо сліпе кошеня впевнено крокувало за цим чоловіком, навіть не знаючи куди саме.

Через якихось тридцять хвилин вони опинилися біля яхт-клубу. Ярина, яка ніколи раніше не каталася на яхті, не могла приховати справжніх емоцій. З відкритим ротом вона оглядала білих красенів і не могла повірити, що все навколо справжнє. Краєм вуха чула, як Гнат домовлявся про водну прогулянку.

- Ти серйозно? Ми справді покатаємося? – звернулася вона до Гната, коли він знову опинився поруч.

- Смішна ти, ягідко!

- Що смішного?

- Невже ти могла подумати, що я приведу тебе сюди, щоб здалеку показати яхту?