Глава14. Загублений

Ярина торкнулася його жорстких уст та завмерла. Губи палали, всередині все переверталося, а дихання збилося. Відчувала себе метеликом, який сміливо літав та нічого не боявся, поки не торкнувся полум’я. Це полум’я манило до себе, обпікало, але при кожному дотику крильця тріпотіли й тремтіли від щастя. Гнат напружився. Декілька секунд також не рухався, але зовсім скоро перехопив ініціативу. Однією рукою охопив тонку талію та притиснув до себе, а іншою занурився в об’ємні пасма волосся.

Ярина відсторонилася першою та заховала обличчя в нього на плечі. Було соромно за свій необдуманий порив та млосно від полум’я, що захопило все тіло. Вона відчувала напруження Гната, його збуджене дихання та пригорнулася міцніше до нього. Було байдуже на перехожих, на Олега, який міг досі спостерігати за ними.

- Вибач, - ледь чутно заговорила Ярина. І це вибачення звучало з її уст, як щось абсурдне та нелогічне. – Я не хотіла.

- Не хотіла? - Гнат розсміявся, - ти дуже хотіла, ягідко, не менше, ніж я. Ходімо.

Гнат вхопив її за руку та потягнув до свого автомобіля, якого припаркував неподалік. Ярина розгублено оглядалася, шукаючи постать Олега, але його ніде не було. Зрозумівши, що він все ж поїхав, полегшено видихнула. Гнат посадив її у автомобіль та розмістився поруч, але на подив Ярини не спішив кудись їхати, розвернувся до неї всім корпусом та почав свій допит:

- Що це було?

- Поцілунок?

- Ти чудово розумієш, про що я, - він кивнув на заднє сидіння, де лежали ні в чому невинні квіти, - що ти робила поруч з Матвієвським?

- Він сам приїхав сюди. Почав вибачатися за той випадок та запросив на обід.

- І ти погодилася. – Буркнув Гнат, - чому?

- Він наполягав…

- А я не наполегливий? Чому ти не змогла йому відмовити так, як відмовляла мені? Він небезпечний! Ти розумієш, що він може з тобою зробити?

- Досить! – не витримала Ярина, - я не твоя іграшка, тому не відчитуй мене, як малу дитину.

- Ти і є дитина. – Хмикув Гнат, - мала та вередлива.

- Вибач, що потурбувала тебе своїми дитячими примхами. Але я пішла з ним на обід, щоб своєю відмовою не заохочувати ще більше. І так, я прекрасно розумію, хто він і що міг зі мною зробити. Саме тому я не сіла до нього в машину, а пішла в людне місце та зателефонувала тобі. Але тепер бачу, що даремно.

Вона говорила збуджено, часто кліпала, а під кінець вхопилася за ручку дверей, щоб піти геть. Але реакція Гната була миттєвою. Почулося клацання і Ярина зрозуміла, що він заблокував замки.

- Ти нікуди не підеш, - заговорив роздратовано Гнат, завівши двигун, - відвезу тебе.

Ярина відкинулася на спинку крісла та втупилася поглядом в бокове скло. Вона розуміла, що поводила себе, мов мала та вередлива дитина. Але поруч з Гнатом не вміла по іншому. Вона досі відчувала на губах смак поцілунку, а ноги не припинили тремтіти. Попри свою поведінку, все одно не дозволить відчитувати себе так, наче вчинила щось страшне.

- Куди ти мене везеш? – спитала, не обертаючись.

- До дядька, ти ж туди збиралася?

- Туди. Розкажеш йому все? – напружилася вона.

- І залишуся без побачення? Ні, ягідко, завтра ти зі мною повечеряєш. Ти сама йому розкажеш.

- Що? Не потрібно йому це знати. Нічого ж не сталося.

- Помиляєшся. Олег знає, хто ти. І справедливо, що Олексій має знати про одну з переваг противника.

Ярина задумалася, однак більше нічого не коментувала. Гнат припинив її відчитувати, але й про поцілунок нічого не питав. Хоча, можливо, для нього це нічого не означало, а вона придумала цілу тираду, щоб виправдатися.

- Я заїду завтра за тобою о сьомій вечора, - заговорив Гнат, коли доїхали до компанії Біліченка, - і я тебе дуже прошу, будь обережною.

Ярина кивнула та вийшла. Відмовляти не було сенсу й мусила визнати, що сама дуже хотіла цього побачення. Пізніше, коли займалася перекладом документів, усвідомила, що могла відволікти Гната від Олега будь-яким іншим способом – впасти, зачепитися за щось, закричати. Але обрала саме поцілунок. Могла безліч разів твердити всім оточуючим, що саме так хотіла показати Олегу свого хлопця, а Гнату не дозволити здійснити щось різке та необдумане, проте глибоко в душі знала, що саме цього безмежно прагнула вона сама. Від спогадів про поцілунок тіло тремтіло, живіт затягувало в солодкий вузол, а на обличчі незмінно сяяла мрійлива усмішка.

Гнат мав рацію. Вона мусила про все розповісти Олексію. Але коли прийшла до нього, то секретарка повідомила, що він у відрядженні й повернеться через два дні. Олексій повідомляв Ярині про це декілька днів тому, але через пригоди у власному житті забула про все на світі. Вирішила, що як тільки він повернеться, то викладе все, як на святій сповіді.

Наступного дня Ярина з нетерпінням чекала вечора. Довго думала, що одягнути, бо Гнат не попередив, куди саме підуть. Зрештою, відкинула всі сукні та зупинилася на світлій блузі та класичних брюках. Рівно о сьомій годині вечора Гнат зателефонував та сказав, що чекає.

- Маєш гарний вигляд, - сказав Гнат, коли Ярина сіла поруч.

- Ти не казав, куди ми їдемо, - розвела плечима Ярина.