Глава 13. Хабар за претензію

Наступного дня дядько влаштував Ярині справжній допит. Де впала? Чи сильно забилася? Через кого впала? Хотів знати все до найменш подробиць. Довелося розповісти, що через власну легковажність мало не опинилася під колесами автомобіля. Тільки от не уточнила, хто кермував тим самим автомобілем. Ярина добре знала, що Олексій Данилович почне копати глибше й через неї може здійнятися справжній скандал з Олегом Матвієвським, який, скоріш за все, буде на руку другому, а не першому. Аби відволікти чоловіка від головної проблеми, вирішила почати розмову про Гната.

- Гнат запросив мене на побачення, - виклала усе так, немов спілкувалася не з дядьком, а з найкращою подружкою.

Кутики губ Олексія підійнялися, а сірий погляд зіщулився. Обоє сьогодні прокинулися раніше. Ярина, попри біль в стегну, почувалася краще, тому приготувала сніданок. Олексій відкинувся на спинку крісла, смакуючи ароматну каву.

- Он як? Погодилася?

- Він не залишив мені вибору, - розвела плечима Ярина, зітхаючи.

Вона мала на увазі свою ж умову, але дядько трактував це зітхання по своєму.

-  Ти чекаєш мого благословення?

- Розуміння, - хіхікнула Ярина.

З  кожним днем вона все більше прив’язувалася до Олексія Даниловича. І цей зв’язок здавався їй якимось сакральним. Одним із тих, в якому відчувалася спорідненість з людиною, розуміння один одного без зайвих слів. Кожного ранку та вечора він незмінно цікавився її справами, проблемами. Уважно слухав, не намагався управляти нею, або вирішити щось замість неї. Однак, коли бачив, що Ярині необхідна порада, або ж його думка, то ділився з нею своїми домислами. Ось і сьогодні, чоловік не надокучав допитами чи активними коментарями. І Ярині цього було більш ніж достатньо.

Після університету Ярина вже за звичкою збиралася до компанії дядька, в якій стажувалася. Хоч і Олексій наполіг на відпочинку, все ж відмовилася, через те, що біль не сильно докучав, а відлежуватися – це не про Ярину.

Біля університету на неї чекав уже знайомий темний позашляховик, а поруч з ним стояв Олег з розкішним букетом рожевих  троянд. Коли він побачив Ярину, то зняв сонце захисні окуляри та широко усміхнувся.

- Ярино, - мовив він та підійшов до неї, - я радий, що ти почуваєшся краще. Краще ж?

Ярина вигнула брови та ледь помітно усміхнулася. В сірих очах виднілася насторога. Бо дуже привітно він усміхався, а букет виглядав надто розкішним, як для вибачень.

- Краще, але не варто було, - вона кивнула на букет, - це зайве. Я сама винна. Ніяких претензій не пред’являтиму.

- А я чекав претензій.

- Справді? Як ти мене знайшов?

- Не виходиш ти у мене з голови, тому й знайшов.

- Це від шоку, - всміхнулася Ярина.

Попри її бажання насолити Олегу через дядька, вона не була дурною. А ще відчувала, коли людина була з нею щирою, а коли просто ввічливою через певні обставини. Від Олега віяло ввічливістю та фальшем, але аж ніяк не щирістю. А букет квітів, який мав би радувати око, навпаки сіпав його своєю надмірною розкішшю.

- Пообідаємо? – Олег кивнув головою на автомобіль.

- Не думаю, що це потрібно, - запнулася Ярина, - крім того, спішу на роботу.

- Дозволь лише пригостити тебе обідом в знак мого вибачення.

- Я сама винна, ти не міг знати, що загублю розум та вистрибну на дорогу в недозволеному місці.

- А мав би передбачити та помітити, що прекрасна леді крокує зовсім поруч, - не припиняв своїх лестощів Олег.

Ярина примружилася та недовірливо зиркнула на автомобіль, тоді перевела погляд на ряд кафе, що знаходилися поруч.

- Ми можемо пообідати тут, - вона махнула рукою на один із закладів, - не витрачати часу на дорогу. Крім того, мене звідси має забрати мій хлопець.

Ярина відкрито блефувала, але трималася гідно, нічим не виказуючи свого справжнього стану. Так, вона боялася залишатися з Олегом наодинці. Тому, навіть під прицілом не планувала сідати до нього в автомобіль. Багата уява та усвідомлення справжніх мотивів чоловіка малювала в голові різноманітні сценарії. Чомусь була впевнена, що він довідався, хто вона насправді - не проста стажерка в логістичній компанії, а племінниця Олексія Біліченка.

- Ходімо, - погодився Олег, але Ярина помітила, що після слів про хлопця його обличчя набуло серйозності.

Вона прийняла букет та ступила в сторону кафе, де неодноразово обідала з друзями. Коли вони розмістилися за одним зі столів, то повідомила, що їй потрібно відлучитися на декілька хвилин. Перебуваючи у вбиральні, зателефонувала Гнату.

- Ти дуже зайнятий? – закусила губу та затамувала дихання.

- Дивлячись для чого.

- Не хочеш забрати мене від університету?

Голос Ярини звучав пискляво і приречено. Наче від його рішення залежало все її подальше життя. Але вона прекрасно розуміла, що Олег не дасть їй спокою, поки справді не побачить того самого хлопця. А тим самим, кому на разі Ярина довіряла, був Гнат.

- У що ти вляпалася, ягідко?

- Зайнятий? – навмисне проігнорувала його запитання.