Глава 9. Загроза

Легковий автомобіль плавно рухався вечірніми вулицями столиці. У салоні лунала вишукана мелодія, яка водночас розвіювала гнітючу тишу та додавала своїх барв загальній атмосфері. Ярина втупилася поглядом у вікно, наче бачила там неймовірні краєвиди замість типових будівель, а Гнат час від часу зацікавлено підглядав за нею боковим зором.

- Побачила там щось цікаве? – не витримав і спитав у неї.

- Що?

Ярина повернулася до нього та часто закліпала. Виглядало все так, наче Гнат розбудив її, або ж відірвав від важливих роздумів.

- Так і їхатимемо в тиші?

- А ти хочеш мені розповісти про себе?

- Скоріше, послухати більше про тебе, - усміхнувся Гнат.

- Отже, їхатимемо в тиші.

Ярина знову відвернулася до вікна та замовкла. Гнат нахмурився. У більшості випадків його бісили надмірні та непотрібні розмови від протилежної статі. Зазвичай, усі ці непотрібні розмови він через одне вухо пропускав, а через інше випускав. Але зараз дивувався своїй допитливості та надокучливості. Йому постійно хотілося говорити з Яриною та чути її голос. Гнату подобалися їхні словесні перепалки й з кожною новою реплікою все більше манило до загадкової ягідки.

- Гаразд, - мовив він через декілька хвилин тиші, яку вона не планувала порушувати першою, - питай.

- Що завгодно? – оживилася Ярина.

- Все, що заманеться. – Видихнув Гнат, приготувавшись до найпікантніших запитань.

- Хто та рудоволоса дівчина?

Ярина повернулася до Гната всім корпусом та зацікавлено спостерігала за його реакцією. Гнат усміхнувся та вигнув одну брову:

- Яка саме?

- Не блазнюй, ти й так знаєш яка.

- Сестра Іллі – Леся. Вона вже й мені, як молодша сестра.

Від цих слів Ярина розсміялася. Бо те, що вона побачила в клубі, аж ніяк не нагадувало братерство чи сестринство. Рудоволоса відверто липла до Гната й потрібно бути дурнем, або сліпим, щоб не помітити цього.

- Тобі смішно?

- Вона вішалася на тебе.

- Ревнуєш?

Ярина голосно фиркнула та закотила очі. Його самовпевненість переливалася через край, а зухвалість та впевненість, з якими водночас питав і стверджував, розпалювали у ній дикий вогонь. А й справді, чого вона раптом згадала ту руду? Нехай до нього липне, хто заманеться. Тільки навіть від думки про це ставало прикро на душі.

- Якщо мовчиш, - продовжив Гнат, так і не дочекавшись відповіді, - то тепер питатиму я. Що зробив тобі той чоловік, від якого я врятував тебе біля компанії Біліченка?

Ярина напружилася та завмерла. Неприємні спогади знову відізвалися в голові. Тим часом Гнат під’їхав до заміського будинку її дядька, хоч і не питав адресу. Він заглушив двигун, але Ярина прекрасно розуміла, що розмова не закінчена й Гнат чекав відповідь. Вона повернулася до нього. Сірі очі у напівтемряві блищали, мов два ліхтарики. Обличчя не видавало жодної емоції, однак в очах читалося все – сум, біль, неприємні спогади. Коли вона ось так дивилася, серце Гната стискалося. Замість маленької помсти її хотілося пригорнути до себе. І якщо потрібно, то він сотні разів дасть зробити зі собою все, що завгодно, якщо це полегшить її біль. Він чітко усвідомлював, що цей недоумок образив її і навіть здогадувався як.

- Це в минулому, - мовила Ярина боязко, - минуле я люблю залишати там і дивитися лише в майбутнє.

- Гарно сказала, але ти досі підглядаєш в минуле, попри власну заборону.

- Гнате, - раптом зітхнула Ярина, - я вчинила підло з тобою при нашій першій зустрічі. Не потрібно було їхати з тобою і взагалі шкодую, що пішла тоді в клуб.

- Ти справді шкодуєш, що так вчинила?

Ярина закусила губу й погляд Гната одразу ж спрямувався на її уста. Вона привідкрила рот, але замовкла, явно обдумуючи те, як правильно висловитися. На додачу до всього цього вона вхопила пасмо волосся та почала його накручувати на пальчик. Гнат важко ковтнув та наблизився до неї, але Ярина відхилилася.

- Насправді… якби була змога повернути час, я б вчинила точнісінько так само.

Гнат усміхнувся та ледь чутно торкнувся тильною стороною долоні її щоки.

- Мала бешкетниця.

Він захотів поцілувати уста, які Ярина продовжувала кусати, але вона відвернула голову, підставивши свою щоку.

- Навіть не думай, - заговорила Ярина, вибираючись з авто, - дякую, що підвіз, хоч я і не просила.

- Чим більше ти колешся, тим більше я хочу тебе.

Ярина на мить завмерла, але всього лише на мить, бо далі вона зачинила дверцята, та пішла до будинку. Їй подобалося жити з дядьком, бо він давав їй повну свободу. Єдина умова – завжди попереджати про місце свого перебування. Перед батьками ж мусила постійно відчитуватися і все одно чула у свій бік роздратування.

Дивно, але наступного дня Ярина прокинулася в гарному настрої. Вона з усмішкою згадувала вчорашній діалог з Гнатом та зловила себе на думці, що з ним їй легко й комфортно спілкуватися. Він не був надто говірким. Кожна фраза була влучною та доречною, а останні його слова не здавалися вульгарними. Навпаки – з його уст це звучало спокусливо й додавало серйозності намірам.