Глава 7. Тобі сподобається

Ярина заплющила очі та глибоко вдихнула. Вона прекрасно вміла приховувати справжні емоції та нікому не дозволяла лізти в душу, а тим паче ятрити рани. Але Гнат… Він бачив усе без слів і розумів її краще за інших. Й навіть зараз його запитання прозвучало, як ствердження. Ця близькість бентежила, а дотики розпалювали справжній жар у всьому тілі. Вона накрила його долоню своєю та повільно прибрала з обличчя.

- А ти сам як гадаєш? – Ярина усміхнулася, - я покарала тебе через нього? В тебе самого немає ніякого гріха?

- Якщо й грішив, то не з тобою… - примружився Гнат, - поки що.

- Ти дуже самовпевнений.

- А ти зухвала.

Ярина зиркнула на головний вхід, до якого ніяк не могла дійти та поспішила втекти:

- Мені пора.

- Біжи, ягідко, - мовив Гнат, а коли Ярина віддалилася пошепки додав, - все одно скоро побачимося.

Ярина піднялася на потрібний поверх та одразу ж пішла до свого дядечка. Завжди перед тим, як йти до свого наставника зі стажування, заходила до Олексія Даниловича, щоб перекинутися з ним кількома словами. За рік проживання з цим чоловіком вона звикла до його малослівності та уважності. Як би дивно це не звучало, але саме за час проживання з дядьком Ярина відчула себе потрібною. Від нього не віяло награною турботою, ця турбота проявлялася у німих вчинках, які Ярина дуже цінувала.

- Можна? – Ярина кивнула на двері до кабінету дядька, звертаючись до секретарки.

Вона помітила, що обличчя білявки змінилося і замість чіткої відповіді отримала заперечний кивок. Ярина прислухалася та почула розмову на підвищених тонах. Було важко розібрати слова, які долинали з кабінету, але один із них належав дядькові. Не встигла вона зрозуміти, про що йшла мова, як двері різко відлетіли й з них вийшов незнайомий чоловік. На вигляд йому було не більше сорока років. Коротка стрижка приховувала сивину в темному волоссі. Високий зріст та міцна статура, а разом з тим почута розмова на підвищених тонах додавали йому певної суворості. Він прямував на вихід, але, помітивши Ярину, зупинився. Він окинув її пильним поглядом, саме таким, яким вивчають невідомі організми під мікроскопом.

- Донька? – буркнув грубим голосом.

Ярина нахмурилася, наморщила лоба, але заперечно мотнула головою, бо і без конкретики зрозуміла його запитання. 

- Шкода, - додав чоловік коротко та пішов на вихід.

Ярина боязко ступила до дверей, чомусь ноги трусилися, а від його прискіпливого погляду тіло покрилося холодом. Дядько стояв біля вікна, але навіть на відстані Ярина бачила напружену спину.

- Все гаразд? Хто цей чоловік?

- Ярино? Ти щось чула? – Олексій повернувся до неї й вона вперше помітила тривогу в його очах.

- Лише крики. Я щойно прийшла, - розвела плечима дівчина, - але навіть цього було достатньо, щоб зрозуміти головне.

- І що ж?

Олексій Данилович зайняв своє робоче місце, а Ярині кивнув на крісло навпроти. Вона вмостилася зручно та продовжила:

- Між вами неприязнь, а ще я бачила його – він неприємний.

- Це той, з ким ніколи не варто вступати в жодні відносини.

- Він хоче з тобою працювати?

- Він хоче з моєю допомогою провертати свої темні справи.

- Тобто змусити тебе до співпраці, - мовила Ярина, задумавшись.

Хотіла ще випитати в дядька детальніше про того неприємного чоловіка, але якраз у двері постукали. Через секунду вони відчинилися й секретарка повідомила, що прийшов Гнат Рудківський.

- Так, запроси його, ми саме на нього чекали, - відповів Олексій так, наче це звична для нього зустріч.

- Ми справді його чекали? – пошепки заговорила Ярина.

- Справді, Ярино, - усміхнувся Олексій.

Ярина не оглядалася, вдавала повну байдужість, але навіть спиною відчувала самовдоволення Гната. Він явно знав ще там внизу, що зовсім скоро вони зустрінуться. Але ж вона зайшла до дядька привітатися, тому не бачила сенсу свого перебування тут.

- Я піду? – встала вона та звернулася до дядька, навмисне не помічаючи Гната, який натомість не спускав з неї очей, - мене зачекався Федір.

- Залишся, це стосується безпосередньо тебе.

Ярина блимнула на Гната та примружила свої сірі очі. В цю мить вони нагадували не чистий кришталь, а темну грозову хмару, яка норовила запустити блискавку та спопелити свого опонента. Гнат же усміхнувся та ледь помітно похитав головою. Насміхався? Чи очікував вдячності за недавній порятунок?

- Ви ж знайомі, правильно? – пролунало запитання від дядька, немов знущання.

- Хм, - усміхнулася Ярина, не відводячи погляду, - хто ж не знає Гната Рудківського, - тоді повернула голову до дядька, - говори, в чому справа? Чому я маю бути присутня при вашій зустрічі?

- Я говорив з Федором, - продовжив дядько, - ти непогано справляєшся з перекладом юридичних документів для перевезень. Але тобі потрібен реальний проєкт для відточення навичок і реальна співпраця з клієнтом.

- Клієнт я, - втрутився Гнат, натякаючи на те, що тепер вона мала б бути з ним люб’язною.