Глава 6. Зустріч з колишнім

Минув ще один тиждень після розриву стосунків зі Стасом. Хоча, розрив – це надто гучно сказано. Бо після того, як Ярина застукала його з іншою та ще й дізналася про його походеньки, він і не намагався з нею поговорити, перепросити, чи бодай спокійно попрощатися. Злість на нього поступово перетворилася у прірву. Скільки б не кидалася з головою у навчання, диплом, стажування, все одно думками поверталася у ту квартиру. А ще Гнат, якого постійно згадувала.

Сьогодні, коли Ярина збиралася до університету, їй нарешті зателефонував Стас. Вона відчула водночас полегшення, бо йому все ж не байдуже, але й тяжкість від того, що доведеться з ним розмовляти. Не довго роздумуючи, натиснула на червону кнопку та відхилила виклик. Після цього ще й заблокувала його. А що він скаже їй? Пробач? Все не так, як ти подумала? Чи підтвердить й так очевидне, що їм потрібно розійтися? Ярина належала до тієї когорти людей, які не любили тягнути кота за хвіст. Якщо обрубувати, то жорстко, болісно, але раз і назавжди.

Ближче до обіду їй зателефонував невідомий номер. Жіноча інтуїція підказувала, хто саме хотів з нею поговорити, але вона все одно прийняла виклик.

- Слухаю.

- Крихітко, ти все ще ображаєшся? – протягнув солодко Стас.

- Ображаюся? За що, любий? Хіба за таке ображаються?

Ярина вклала у свій тон всю можливу іронію, але навіть від цього її обличчя скривилося в огиді до цього чоловіка.

- Нам потрібно поговорити. Не може ж все так просто закінчитися.

- Я не бачу сенсу нашої зустрічі. Стасе, я не хочу тебе більше ні бачити, ні чути, ні знати щось про тебе.

Ярина не чекала відповідь, відключилася, а пізніше заблокувала невідомий номер також. Так, їй досі було тяжко, бо неможливо за один день, чи навіть тиждень, вирвати усі спогади та почуття з серця. Але вчинок Стаса з кожним днем додавав усе більшої огиди до нього. І саме ця огида перетворювала колись шалене кохання в ненависть і розчарування.

Після обіду вона приїхала в компанію свого дядька. Цілий тиждень вона проходила тут неповне стажування. Дядько попіклувався про її робочий графік таким чином, щоб навчання не кульгало. Сьогодні біля головного входу на неї чекав сюрприз у вигляді потріпаного Стаса.

Ярина напружилася та стиснула долоні в кулаки. Усе тіло палало від злості, а груди розтискало від певного розпачу. Скільки разів вона уявляла їхні зустрічі, прогулянки, спільне проживання тут, в Києві. Ярина ідеалізувала його у своїй голові. Зараз же розуміла, що не настільки він привабливий, мужній, красивий, яким здавався раніше. Темне волосся було потріпаним, немов тільки виліз з ліжка, на щоках майоріла багатоденна щетина, яка майже перетворилася в неохайну бороду, сині очі виглядали втомленими й червоним. І Ярина підозрювала, від чого такий вигляд. Ні, не від горювання за своєю дівчиною, а від постійних гулянок.

- Крихітко, - він підійшов до неї, коли нарешті помітив, - я не відпущу тебе, поки ти не вислухаєш мене.

- Щось нове скажеш? Я не все побачила?

- Ну…чого ти одразу злишся? Нам же було добре разом.

- Було, - уточнила Ярина.

- Ми ж можемо все повернути, - Стас підійшов ближче, а Ярина відступила.

Навіть перебуваючи надто близько до нього, почувалася брудною. Вона боялася цієї зустрічі, а зараз зрозуміла, що не відчуває абсолютно нічого до Стаса, окрім огиди.

- Стасе, облишмо нікому непотрібну розмову. Що ти хочеш повернути?

Ярина підвищила голос та активно жестикулювала. Вона абсолютно не зважала на перехожих, працівників компанії, а тим паче на чоловіка, який здалеку пильно стежив за нею.

- Яринко, я кохаю тебе! Я не можу без тебе.

Він знову хотів підійти, але вона скривилася та виставила руки вперед.

- Кохаєш? Навіть не вимовляй цього слова. Ти не вмієш кохати. Все це звучить з твоїх уст, як знущання. Чому ти був зі мною? Чому брехав? Невже я така жалюгідна, що ти не зміг порвати зі мною?

- Можливо, тому що я не хотів рвати з тобою

Його тон був невпевненим. Після кожної нової фрази чи слова Стас уважно стежив за реакцією Ярини. Він добре відчував, що ходив на краю леза й до останнього намагався втримати рівновагу, аби дійти до кінця. Тільки і він, і Ярина знали, що кінець давно настав, а час назад не повернути. Сині очі благали й погляд здавався ясним, як ніколи. Саме таким поглядом дивляться діти на батьків, коли знають, що наробили дурниць. Тільки от перед нею стояв дорослий чоловік, а не наївна дитина.

- Як же огидно, - повіки Ярини затріпотіли. Вона вхопилася рукою за горло, яке стискали невидимі лещата, - ти серйозно? Який сатана в тебе вселився? Ти визнаєш, що свідомо зраджував та не бажав зі мною рвати?

- Це було тільки один раз, про який я шкодую, - опустив голову Стас.

- А я не шкодую! – викрикнула вона, - я дуже рада, що сюрприз, який готувала для тебе, обернувся несподіванкою для мене. Краще один раз відрізати злоякісну пухлину, ніж по маленькому шматочку безліч разів. І ця пухлина зараз ти, Стасе.

- Ярино, ти перебільшуєш. Я всього лише..

- Подобається Київ? – Ярина перебила його та розвела руками в сторони, а коли він ледь помітно кивнув спитала, - як давно ти тут? Уже понад місяць, правильно?