Глава 2. Сюрприз

За два тижні до цього

- Ярко, невже ти не хочеш приєднатися? – белькотіла в телефоні Єва. – Таке свято, а ти женешся невідомо куди…

- Єво, у тебе кожного тижня якесь свято, - мовила суворим тоном Ярина, - що цього разу? Новий бойфренд? Сукня? Телефон?

- Невже я така меркантильна, - хіхікнула подруга в телефон. – Гірше…я зустріла сьогодні колишнього.

- О, Боже мій! – викрикнула Ярина навмисне іронічно та усміхнулася, - він не поглянув у твій бік? Чи навпаки – знепритомнів від твоєї чарівності, бо усвідомив, кого втратив?

Ярина впевнено крокувала тротуаром, оминаючи численних перехожих. Минув майже рік з того часу, як вона переїхала до столиці. І все ж ніяк не могла звикнути до гамірного міста, великого скупчення людей та постійного бігу. Саме так, бігу. Зі сторони виглядало, що весь цей натовп постійно кудись спішив, але як тільки опинялася в центрі цього всього, то невидима сила заряджала її та підхоплювала у свій вир.

- От за це я тебе й люблю, - зітхнула Єва.

- За що?

- За прямолінійність. Якщо передумаєш, то ми будемо в клубі…

- Не передумаю. Я цілий місяць не бачила Стаса.

- Завтра побачиш, ви ж мали зустрітися завтра.

Ярина усміхнулася та трішки уповільнила темп:

- Навіщо чекати до завтра, якщо можна влаштувати йому сюрприз сьогодні?

- Гаразд, - протягнула Єва, - буду хрещеною ваших діток.

Вона відключилася, а Ярина продовжила усміхатися. Коли рік тому вона збиралася до столиці, то її огортали сумніви. Попри рідкісний шанс навчатися у столичному вузі та стажуватися в престижній компанії дядька, не бажала розлучатися з коханим. Однак батьки наполягали, а Стас свідомо підштовхував до цього. Ярині давно хотілося вирватися з сімейного гніздечка та вдихнути ковток свободи. Стас обіцяв накопичити грошей та згодом також переїхати до столиці. Саме це й стало вирішальним важелем впливу на Ярину.

Час тягнувся довго, а ті рідкісні вихідні, коли їм вдавалося побачитися були для неї рятівною соломинкою. Щоб не гаяти даремно час, Ярина наполегливо вчилася й готувалася до посади перекладача англійської та італійської мов у компанії рідного дядька.

Минулого тижня на Ярину нахлинула відверта ностальгія за колишнім життям та коханим. Вона довго розмовляла зі Стасом телефоном, поки той не ошелешив радісною звісткою. Він готував для коханої сюрприз та саме збирався до Києва. І ось вчора відправив адресу квартири, яку встиг орендувати й сказав, що чекає завтра в гості. Але хіба Ярина могла чекати до завтра? У місті, де все й досі здавалося чужим, їй нестерпно хотілося бачити найбажанішу людину на світі.

Вона одягнула красиву сукню, зробила легкий макіяж та забігла в супермаркет неподалік його квартири, щоб купити вина та солодощів. Їй хотілося провести романтичний вечір з найбажанішим чоловіком у світі. Вона добре пам’ятала його міцні обійми, палкі дотики, пристрасні поцілунки. Він став її першим та єдиним чоловіком. Від згадки про це по всьому тілу пробігали нервові смички, а живіт затягувало в тугий вузол у передчутті насолоди.

Надворі смеркало і Ярина щиро зраділа, коли побачила потрібний їй будинок. Вона дісталася сьомого поверху та почула приглушену музику, яка долинала від однієї з квартир. А коли підійшла до шістдесят четвертого номера, то зрозуміла, що звуки виходять саме з помешкання, яке їй потрібне. Дивне передчуття огорнуло думки. Тремтячою рукою вона натиснула дверний дзвінок, але ніхто не спішив відчиняти.

Ярина притулилася головою до дверей та почула крізь музику голоси та сміх. Вона ще раз натиснула на дзвінок, після чого ще й постукала у двері. Нарешті вони відчинилися і виглянула голова Сергія, найкращого друга Стаса. Він спантеличено блимав на неї своїми карими очима, наче намагався прогнати небажане видіння. Його білявий чуб стирчав у різні сторони, а сорочка теліпалася на штанах.

- Ярино?

- Ти питаєш? Чи стверджуєш?

Ярина намагалася пройти, але він не пропустив. Голоси та музика чулася краще, але все одно було неможливо розібрати, кому належали сміх і вигуки.

- Чого ти тут сьогодні?

- Щось не так? Не радий мене бачити? Я теж здивована, Стас не казав, що ви разом приїхали.

- Ми разом орендуємо квартиру. – Мовив боячись Сергій.

Його очі при цьому бігали в різні сторони. Якби Ярина не знала його добре, то могла б подумати, що він чогось боїться.

- З тобою, - у грудях неприємно стиснуло. Усвідомлення почутого поступово діставалося до найпотаємніших струн тіла. – Не зі мною.

- Так у тебе ж дядько багатий, - буркнув Стас очевидне.

- Пропусти, - Ярина пройшла до переду, але він знову не відступив, - де Стас? Я прийшла до нього.

- Тобі краще прийти завтра, його тут немає.

Інтонація і неприязнь насторожували. Ярина відчувала, що він обманював. Чомусь Сергій страшенно не бажав пропускати її за поріг квартири. Поводився відчужено, з острахом, немов бачив перед собою підозрілу особу або злодія.

- Я нікуди не піду, поки не поговорю зі Стасом, якщо потрібно, то зачекаю.