Глава 1. Доля чи випадковість

- Гарне тут місце, - мовила Єва, відкинувшись на спинку темно-зеленого дивана.

- Дуже, - зітхнула Ярина.

Вона примружила бездонні сірі очі та оглянулася навкруги. Ресторан справді був прекрасним. Одне його розташування на березі річки манило до себе блискучими краєвидами. Квітневий день бадьорив сонцем, яке не спішило сідати за обрій. Воно вигравало на воді різноманітними барвами та додавало романтики атмосфері, яка проглядалася та відчувалася навіть через шибку.

- Якби не ти…я б здуріла тут, - закотила очі Єва.

- Ти тому всюди тягнеш мене з собою?

Ярина усміхнулася та підморгнула їй, тоді підвелася, підійшла до фуршетного стола, який знаходився у двох метрах від них, та повернулася з двома бокалами мартіні. Її слова прозвучали, наче жарт, але була в ньому частка правди.

- Ти була в списку запрошених, - невинно закліпала Єва, відкинувши з обличчя біляві пасма на спину.

- І в цей список цілеспрямовано внесла мене ти.

- Батько й без цього запросив би тебе сюди.

- Не мене, а мого дядька, на шиї в якого я на разі сиджу.

- Ярино, чого ти завелася? Твій тон звучить так, наче я заманила тебе не в розкішний ресторан, а на тортури. Останнім часом ти стала різкою. У тебе все гаразд?

Карі очі білявки пильно стежили за кожним її рухом, вдивлялися в обличчя, щупали емоції, але Ярина була незворушною. Зрештою, не настільки вони близькі, щоб ділитися сокровенним.

- У мене все чудесно, - закусила губу Ярина та надпила холодного мартіні.

- Ти так і не розповіла, як пройшла твоя зустріч зі Стасом. Вдався сюрприз?

- О, - протягнула Ярина, дивлячись кудись вперед, - ти навіть не уявляєш, наскільки вдалим був сюрприз. – Вона бачила, що Єва згорала від цікавості, але не бажала нічого розповідати, тому вирішила перевести тему в іншу течію, - он ще гості прибули.

Єва прослідкувала за поглядом Ярини та побачила свого батька, який приймав вітання від чергового пузатого дядечка, якого вона раніше бачила, але достеменно не знала імені.

Ярина почувалася паскудно. Хоч і минуло вже два тижні з дня її повного розчарування, але досі не могла зібрати себе до купки. Зовнішньо вона нічим не видавала свого внутрішнього стану, тримала залізну оборону, однак всередині досі кровоточило й боліло. Усі ці дні вона вчилася більше, ніж зазвичай, готувалася до стажування в компанії дядька та намагалася постійно чимось зайняти свою голову, щоб не здуріти. Тому, коли рідний дядько повідомив про запрошення на ювілей до свого друга, щиро зраділа.

З Євою вони познайомилися торік, коли Ярина переїхала зі свого рідного містечка до Києва. Мати з батьком наполягли, щоб вона обов’язково вступила на магістратуру саме в столичний вуз. Крім того, в Києві жив рідний брат матері, який люб’язно погодився її прихистити в себе й обіцяв стажування у своїй логістичній компанії. Ярина ж зовсім не дурна, щоб відмовлятися від такого шансу. Єва – донька партнера дядька, і її ровесниця. Дівчата бачилися рідко, але спільну мову знайшли майже одразу.

- Це лише початок, а я вже втомилася, - скривилася Єва, але через секунду її очі оживилися, - ох, мабуть, не таким вже й нудним буде сьогоднішній вечір, - вона штурхнула Ярину в бік та кивнула головою на вхід.

Ярина усміхнулася. Єва була однією з тих небагатьох осіб, в яких настрій та пріоритети змінювалися зі швидкістю світла. Ще хвилину тому вона закочувала очі та відкрито нудьгувала, і ось зараз її карі блюдця впіймали новий інтерес. Ярина повернула голову до об’єкта захоплення подруги й вибучила свої сірі очиська.

- Не може бути, - прошепотіла вона ледь чутно, - це просто схожість.

В горлі пересохло, а дихання прискорило свій ритм. Вона затріпотіла довгими віями, але навіть після цього дивне марення не зникло. Ярина зіщулилася та втиснулася щільніше в диван. Яка ймовірність того, що він взагалі запам’ятав її? У них була лише одна коротко плинна зустріч, про яку Ярина бажала забути, як неприємний сон.

- Олександр Рудківський, - продовжила Єва, не зважаючи на спантеличення подруги, - а поруч з ним його син Гнат. Правда ж красунчик?

- Гнат, - повторила Ярина, - його ім’я Гнат.

Минуло декілька хвилин, поки дихання Ярини вирівнялося, а жар, який охоплював обличчя, змінився на холод. Єва не припиняла свою розповідь про Гната, яким, очевидно захоплювалася. Однак всі її слова долинали, немов з іншої кімнати. Ярина підняла голову та помітила, що новоприбулі гості вітали батька Єви, а в наступну мить Гнат повернув голову в їхню сторону.

Єва тут же помахала йому рукою і він кивнув на її жест, а коли його карі очі зупинилися на Ярині, то вона помітила певне здивування. Чорні брови вигнулися запитальною дугою, а кутики губ ледь помітно смикнулися в усмішці. Сьогодні він був іншим. Чорний костюм ідеально сидів на широких плечах, а білосніжна сорочка відтіняла засмаглу шкіру. Акуратно підстрижена борідка робила його обличчя брутальнішим, а зачесаний на правий бік чуб додавав елегантності.

- Хто він? – вичавила нарешті з себе запитання Ярина.

- Я ж щойно все розповіла.

- Давно ви знайомі?

- Сподобався? – усміхнулася Єва та прослідкувала за поглядом Ярини.