Кошмар на яву

Доївши сардини, я вирішив повернутися у кімнату, що стала моїм сховком. Повернувшись до неї, я розклав консерви та воду, після чого ліг на ліжко. Пройшло спочатку десять хвилин, потім ще п’ять. Я не міг заснути, але чому я не знав. Диве занепокоєння осіло в моєму серці, наче ось ось мене що вб’є. Вирішивши довіряти своєму передчуттю, я заліз під ліжко в очікуванні чогось. Просидівши під ліжком хвилин п’ять, я вирішив вилізти, начхавши на передчуття.

Як тільки я почав вилазити, я почув страшний, леденящий душу рик. Я заціпенів від страху та ужасу, але переборовши страх, я заліз назад під ліжко. “Тепер я завжди буду довіряти передчуттю!” заклявся я.

Не вспів я відійти від страху як з вікна, що було біля ліжка, почувся рик. Я зжався як найсильніше, та перестав дихати. Коли невідома істота застрибнуло у середину, у мене наче зупинилось серце. Воно було повністю чорне, з білими очима. У гострому контурі ледве проглядувався віддалений силует вовка.

Він почав принюхуватись у пошуках мене. Но надиво він не зміг мене знайти. Можливо через те що, я довго був на природі і злився з її запахом. Можливо через те, що у кімнаті було багато порохів, які злетіли у повітря від його стрибка. Але вовк поморщився, чхнув, і вистрибнув з кімнати. Коли вовк відійшов на безпечну відстань, а передчуття перестало кричати про небезпеку, я нарешті вийшов з заціпеніння. “Що це в біса таке було!?” промайнула знайома думка. “Вовк який побував у невідомій аномалії?” питання на які немає відповіді продовжували б мене турбувати, якби не втома, що у поєднанні з пережитим щойно стресом швидко затягнули мене у пітьму сну.