Найкраща приправа

Проснувшись, я потягнувся, та випив трохи води з бутилки. “Вода закінчується, а їжа вже закінчилась.” сумно подумав я тяжко зітхаючи. - Гадаю у цьому містечку ніхто більше не живе, а це означає, що ніхто не буде проти якщо я щось тут візьму собі. - Після цих слів я вийшов з кімнати та оглянув зал. Зранку туман знов став менш густим, через що я зміг більш детальніше оглянути будинок. Частину будинку наче великою сферою, вирвали та дезінтегрувати. - Дуже надіюсь що власники цього будинку виїхали ще до того як це, чим воно б не було, зробило таке з їх будинком.

Закінчивши огляд, я переліз через залишок стіни, та направився до іншого будинку. В другому будинку все було побито та в порохах, але я не зневірювався та зайшов до однієї з кімнат. Цією кімнатою виявилась кухня, я зрадів цьому та почав шукати їжу та воду у кухонних шафах.

-Не густо. - Відзначив я дивлячись на три консерви та одну двох літрову банку води. - Але і не пусто. - Оптимістично сказав я. “Ось тільки Канадські консерви без інструментів або хоча б ножа не відкрити.” сумно підмітив я, оглядаючи консерви на ознаку металевого язичка. Вирішивши оглянути решуту кухні на наявність ножа, я поставив консерви та бутилку на стіл. Пошукавши ніж на кухні, я його знайшов. “Страшний, задрипаний та з іржею (ржавчиною). Такий собі ніж, але ліпше ніж ніякий.”

-Консерву таким не відкриєш. - Констатував я, сумно дивлячись на консерви, які я не міг з’їсти. - Не час сумувати! У мене ще три будинка для ревізії! - Оптимістично зазначив я, йдучи у бік наступного будинку.

Оглянувши інші будинки, результат не сильно покращився. У мене в наявності було наступне: П’ять консерв які я не можу відкрити, чотири з половиною літри води, іржавий ніж. Покінчивши з ревізією, я відчув сильний та нестерпний голод. - Треба якось відкрити хоч одну консерву! - Я постарався відкрити її ножем, але в результаті погнув ніж. Далі я спробував відкрити її вдаривши нею об край стола. Консерва від удару погнулась, після другого удару з’явилась невелика дірочка. Побачивши дірочку у консерві, я вирішив продовжити, але вже обережніше. Обережно та не спішучи невеликими ударами, я все ж відкрив консерву. Це були сардини у томатному соусі. “Не люблю я сардини, але наче я можу вибирати.” після таких думок, я обережно закинув до рота декілька сардин. “Це… смачно! Справді, найкраща приправа – це голод!