Домівка понадійніше

Пройшовши хвилин десять, я зупинився. - Що це в біса таке було!? - Запитав я у тумана. До мене тільки зараз почало доходити сюрреалізм ситуації, що відбулася декілька хвилин тому. - Які ще “Аномалії”!? Я можливо не багато знаю про флору та фауну Канади, але літаючих “Бульбашок” там точно немає!

Вдосталь накричавшись, я вирушив далі. Пройшовши ще трохи, я зголоднів. Не маючи з собою їжі, голод довелося знову запити водою. Йдучи ще годину, я помітив, що туман знов густішає. Розуміючи що у тумані я з неймовірною легкістю покалічусь, я пришвидшив крок. Коли туман вже сильно згустився, а я втомився, я вдарився лобом об знак. - Боляче! - Скрикнув я, потираючи лоб. Поглянувши на залізяку об яку я вдарився, на моєму лиці з’явилася посмішка. - Woodinville! - Радісно скрикнув я назву населеного пункта.

Пройшовши хвилин п’ять, я побачив невеликий одноповерховий будиночок. Відсутність машини, дверей, вікон та той факт що частину будинку наче дезінтегрувала “Бульбашка”, я вирішив що там ніхто не живе. - Що ж, за причини відсутності власників житла, та аварійного стану будівлі, вона переходить у мою державну власність! - Після такої офіційної заяви, я зайшов у середину. В будівлі була одна майже неушкоджена кімната. - Який я везучий. - Кажу я заходячи у невелику спальну кімнату.

Поклавши на землю бутилку з водою, я підійшов до ліжка, з якого я струсив осколки скла. На ліжку був лишень матрас вкритий ковдрою з пилюки. Здувши пилюку, я сідаю на ліжко. - Надіюсь я завтра знайду хоч когось… - Після цих слів я ляг на матрац та дав втомі відправити мене у сон.