Епілог

Через тиждень кабінет Косівського відділу поліції знову потонув у звичному сизому тютюновому диму. Справу про смерті Сергія, Андрія та Романа було офіційно й остаточно закрито. Але не так, як намагалися згори через зв'язки Дениса в парламенті, і не так, як мріяв Мартинюк. Її закрили з єдиним правильним фінальним вердиктом:  «Вбивця затриманий».

Жорсткі, незаперечні свідчення Валерії та затримання Наталі Вікторівни на місці злочину  просто не залишили главку вибору — зам'яти таку резонансну історію вже не міг ніхто.
Валерія стояла біля робочого столу, тримаючи в руках товсту, розпухлу від експертиз та протоколів течку. Слідча діяла спокійно й неквапливо, насолоджуючись кожним рухом:  впевнено поставила фінальний штамп на першу сторінку кримінального провадження. З легким, переможним шурхотом стягнула папери міцною архівною ниткою. 

Увесь цей час Лія пильно,  дивилася прямо на капітана Мартинюка. Місцевий капітан, який ще тиждень тому так гордо насміхався з неї і радив «ловити облизня», зараз виглядав абсолютно жалюгідно. Він сидів, глибоко втиснувшись у своє крісло, нервово крутив у руках попільничку і ховав погляд від пекучого сорому за власну професійну нездарність та боягузтво перед главком,  він був просто не в змозі підняти на неї свої очі, його залізна самовпевненість розсипалася під вагою затриманої прибиральниці, яку він прогледів прямо у себе під носом.

Валерія підхопила свою шкіряну папку, перекинула плащ через руку і впевненим кроком попрямувала до виходу і вже взялася за ручку і почала повільно відкривати важкі дерев'яні двері, щоб назавжди залишити цей кабінет, як раптом з кутка кімнати пролунав глухий, хрипкий голос капітана:

— Коломия…

Лейтенантка зупинилася і  повільно обернулася через плече, окинувши Мартинюка спокійним, зверхнім поглядом. Капітан усе ж підвів голову, важко зітхнув і, дивлячись на неї вже без жодної злості, лише з глибокою повагою, тихо промовив:

— Так тримати!

Валерія ледь помітно, кутиками губ посміхнулася йому у відповідь так  нічого і  не відповіла, не стала марнувати слова на того, хто здався на самому початку шляху. Слідча просто вийшла з кабінету, лунко зачинивши за собою двері й залишаючи Косівський відділок разом із його паперовими примарами далеко позаду. Попереду на неї чекало нове життя — життя, в якому «спільне мовчання» більше не мало влади над Лією.