Розділ 22

Валерія схопилася з дивана, майже фізично відчуваючи, як стіни батьківського будинку стискаються, перекриваючи кисень. Сльози матері, порцеляновий дзвін чашок на таці, затишний вогонь у каміні — усе це в одну секунду стало далеким і чужим. Вона була Лією, тією самою дівчинкою, яка двадцять років тому тікала крізь темні хащі від п’яних підлітків і ледь не загинула в крижаній річці.
У стані повного, засліплюючого шоку Валерія діяла на чистому адреналіні: Не слухаючи розпачливих криків матері, яка намагалася її втримати, Валерія вибігла на ґанок. На ходу закинула шкіряну папку на заднє сидіння службового авто. З силою викрутила кермо, змушуючи шини люто заверещати на мокрому гравію батьківського двору.

Машина летіла трасою назад до Косова на такій швидкості, що зустрічні фури здавалися розмитими сірими смугами. Валерія міцно, до білизни в суглобах, стискала кермо обома руками. Її мозок гарячково прокручував деталі розслідування, які тепер вибудовувалися в один страшний, кривавий ланцюжок.
Сергій Кузуб який погруз в боргах, вирішив виправити своє становище шантажуючи багатих однокласників.І хтось з них вирішив прибрати зайвих свідків.

— Господи, Максим… — прошепотіла Валерія, сильніше тиснучи на педаль газу.

Вона згадала їхню останню розмову на підвісному містку. Службове авто з виском гальм влетіло в житловий квартал Косова. Валерія кинула машину прямо на тротуарі біля під'їзду,  і, важко дихаючи, кинулася вгору сходами до квартири Максима. Валерія забігла на потрібний поверх і щосили штовхнула двері квартири Максима. На її подив, вони не були замкнені — залізні двері піддалися з першого ж різкого поштовху і з гуркотом розчинилися навстіж. Лейтенантка примчала сюди без зброї, на чистому адреналіні,  вона навіть не зняла свій мокрий плащ, з якого на лінолеум коридору стрімко стікали краплі дощу.

Щойно вона переступила поріг кухні, Наталя Вікторівна,  яка вже перебувала в стані повного афекту після сварки з сином, раптово обернулася. Побачивши на порозі слідчу, яка так наполегливо копирсалася в минулому, мати Максима остаточно втратила розум від страху і вирішила діяти на випередження, щоб назавжди поховати загрозу для своєї родини.

Жінка видала дикий, нелюдський горловий крик і з тваринною люттю кинулася на Валерію, яка взагалі не чекала нападу від цієї звичайної втомленої милої жіночки. Мати миттєво схопила з плити важку залізну пательню і з розмаху жбурнула її в обличчя слідчої. Валерія в останню мить встигла пригнутися, метал із гуркотом пробив скло кухонної шафи, засипавши підлогу гострими уламками.

Мати Максима не зупинялася — вона з дикою силою перекинула стіл, заваливши його прямо на Валерію, і в її правій руці блиснув довгий кухонний ніж для м'яса. Жінка навалилася зверху, намагаючись поцілити лезом прямо в шию дівчини. Валерія, опинившись на підлозі під вагою столу, в останній момент перехопила її зап'ястя обома долонями всього за кілька сантиметрів від своєї артерії.
Сила Наталі Вікторівни в цей момент була надлюдською — вона намагалася безжально вбити Валерію, щоб захистити сина від в'язниці, перетворившись на справжнього, збожеволілого звіра.

Лезо ножа повільно, міліметр за міліметром, наближалося до горла слідчої. Максим у паніці кричав і намагався відтягнути матір, але вона міцно вросла в підлогу. Відчуваючи, що сили її покидають, а метал уже торкається шкіри, Валерія зібрала останні сили і відчайдушно, щосили викрикнула прямо в обличчя жінці:

— Зупиніться! Я — Лія! Я та сама дівчинка з лісу, я жива!

Ці слова пролунали на кухні як удар грому. Ніж раптово зупинився в повітрі. Наталя  Вікторівна наче закам'яніла, її дикий погляд округлився, а дихання перервалося. Вона дивилася на Валерію з повним, абсолютним шоком, і рука з лезом почала помітно тремтіти. Страшна правда двадцятирічної давнини нарешті вибухнула прямо перед нею, зупинивши це криваве безумство за секунду до нової трагедії.
Ніж зупинився за якісь міліметри від шиї слідчої. Наталя Вікторівна наче закам'яніла. Її пальці, щойно налиті шаленою, надлюдською силою, раптово ослабли. Довге сталеве лезо з гучним, брязкотливим звуком вислизнуло з її рук і покотилося по мокрому від горілки кахлю підлоги.

Жінка повільно відсахнулася, важко дихаючи й дивлячись на Валерію так, наче перед нею постав справжній привид: Її дикі, налиті кров'ю очі округлилися від невимовного, паралізуючого жаху.
Обличчя в одну мить стало сірим, мов попіл, а губи  затремтіли, ловлячи повітря. Вона безсило повалилася назад, опустившись прямо на уламки розбитого скла, зовсім не відчуваючи болю.
Усе її тіло раптово обм'якло, перетворившись на безформну, змучену купу. Страшне, криваве усвідомлення того, що вона накоїла, лавиною накрило її розум.

Уся її холоднокровна «турбота», кожен флакон промислової хімії, три понівечені людські життя — Сергій, Андрій, Роман — усе це виявилося страшною, безглуздою помилкою. Вона вбивала, щоб захистити сина від тюрми за смерть дівчинки, яка… лежала прямо перед нею у формі офіцера поліції.
З її грудей вирвався дикий, горловий звук, який за мить переріс у гучне, несамовите ридання. Наталя Вікторівна закрила обличчя долонями, і її плечі судомно ходили ходором. Це були сльози абсолютного безсилля, божевілля та краху всього її життя. Вона ридала так важко й страшно, що Максим, який усе ще стояв поруч на колінах, заплющив очі, не в силах на це дивитися.

Наталя Вікторівна безсило сиділа на підлозі серед гострих уламків розбитого скла та калюжі пролитої горілки, повністю заціпенівши після вигуку Валерії. Її обличчя, спотворене божевільним гнівом секунду тому, раптово згасло, перетворившись на бліду, зморшкувату маску старої жінки. Мати повільно перевела погляд із власних порожніх долонь, які щойно стискали ніж, на Валерію, а потім — на Максима, який усе ще тремтів поруч на колінах.

Страшне, паралізуюче протверезіння лавиною накрило її розум. Жінка обхопила себе руками за плечі й загойдалася з боку в бік, зриваючись на страшний, сухий плач: