Розділ 18

Максим зачинив вхідні двері на всі три оберти, навіть не роззуваючись,  пройшов на кухню.
Тваринний жах після почутого про смерть Романа та панічної втечі від Романового під'їзду випалив усе всередині. Його ліве зап'ястя під комбінезоном знову пекло фантомним вогнем. Єдиним бажанням було — вимкнути мозок, сховатися від крижаної води, яка щоночі наздоганяла його в кошмарах. Він  зірвав кришку з нової пляшки горілки, налив повну склянку і одним махом закинув у себе пекучу рідину. Спирт обпік горло, але Максим відразу налив другу. У цей момент у коридорі повернувся ключ, і до хати зайшла мати — втомлена після важкої зміни на заводі. Побачивши сина на кухні з пляшкою, її обличчя миттєво перекосилося від гніву й безсилля. Вона кинула сумку на стілець і з криком підскочила до столу, вихоплюючи склянку з його тремтячих рук.

— Знову?! Максим,  знову за своє?! — закричала мати, зриваючись на істеричний плач. — Скільки можна пити?! Ти ж обіцяв мені! Ти знову губиш своє життя, щодня топиш себе в цій отруті! Перестань руйнувати себе, чуєш?! Про ту таємницю ніхто і ніколи не дізнається! Я про все подбала! Я про цих хлопців подбала, і про інших подбаю, якщо треба буде! Тільки перестань пити!

Максим раптово застиг. Склянка, яку він тримав, вислизнула з його пальців і з брязкотом розбилася об кахель підлоги, але він цього навіть не помітив. Алкогольний туман в одну секунду вивітрився з його голови, поступаючись місцем крижаному, заціпенілому шоку. Він повільно підвівся зі стільця, дивлячись на матір дикими, круглими від жаху очима.

— Що… що ти щойно сказала? — ледь чутно, одним губами прохрипів Максим. — Що значить — ти про них подбала?

Мати раптово замовкла, притиснувши долоню до губ. Її очі злякано забігали по кухні, вона зрозуміла, що в пориві гніву та відчаю щойно бовкнула зайве. Маска турботливої жінки, яка  вже багато років працювала на заводі монотонно мила підлогу в торговому центрі, в одну мить злетіла, оголивши страшну правду. Вона була тим самим нещадним отруйником.

— Мамо! Що ти мала на увазі, що подбала про них?  — зірвався на крик Максим.

— Максиме, синку, я ж для тебе… я захищала тебе… — заїкаючись, почала виправдовуватися вона, задкуючи до плити.

— Що ти накоїла, мамо?! — Максим вибухнув диким, несамовитим криком, схопивши себе за голову. Його охопила шалена паніка, серце шалено застукало в грудях. — Ти вбила моїх друзів! Ти отруїла їх побутовою хімією! Сергій конвульсував на кухні, Андрій упав прямо в кафе, Романа знайшли в лісі як собаку! Ти стала монстром! Навіщо?! Навіщо ти це зробила?!

— Вони б знищили тебе! — закричала вона у відповідь, і в її голосі прорвалася страшна, фанатична материнська лють. — Сергій повернувся з тим клятим ноутбуком і вимагав гроші, погрожував тюрмою! Андрій і Роман нічого не робили, вони б здали тебе за першої ж нагоди, аби врятувати власні шкури! Я бачила, як ти намагався вкоротити собі віку в тій ванні, як ти стікав кров'ю через їхній старий гріх! Я не могла дозволити їм посадити мого сина за ґрати! Я мала закрити їм рота назавжди!

— Дурна! Яка ж ти дурна! — ридав Максим, б'ючи кулаками по столу від безсилля і жаху. — Я сьогодні не витримав! Я сам подзвонив лейтенантці Валерії! Ми зустрілися на підвісному містку, і я розповів їй усе! Усе до останнього слова про ту дівчинку в лісі! І знаєш, що вона мені сказала?! Вона сказала, що мене НЕ ПОСАДЯТЬ! Минув строк давності, мамо! Двадцять років пройшло! Законом не передбачене за це покарання, бо це була випадковість! Ми були чисті перед законом! Ти вбила трьох людей ні за що! Чуєш?! Ні за що!

Мати Максима після цих слів наче скам'яніла. Весь її страшний, кривавий план, який вона вибудовувала з такою холоднокровністю, купуючи хімікати й підсипаючи їх у склянки хлопців, в одну секунду перетворився на безглуздий попіл. Її обличчя миттєво стало білішим за стіну, ноги підкосилися, і вона безсило опустилася на стілець посеред розбитого скла, дивлячись на сина скляним, повним абсолютного шоку й розпачу поглядом. Вона вбила трьох, намагаючись врятувати сина від тюрми, яка йому навіть не загрожувала. Спільне мовчання було розірване, але занадто страшною ціною.

Максим безсило опустився на стілець навпроти матері. Сили повністю покинули його, і він, не стримуючись, гірко, по-дитячому заридав. Сльози текли по його брудних від мастила щоках, капаючи на стіл поруч із розбитим склом. Він закрив обличчя руками, і його плечі  ходили ходором від невимовного, чорного розпачу.

— Мамо… що ж ти наробила? — крізь сльози, задихаючись, промовив він, підвівши на неї повний болю погляд. — Я двадцять років… двадцять клятих років щоночі вмивався потом. Я прокидався від кошмарів, чув, як та дівчинка кричить у лісі, як вода її забирає. Я карав себе щодня, я пив цю горілку відрами, щоб просто вимкнути мозок і не бачити її обличчя! Я жив як у пеклі, катував себе за той нещасний випадок… —  на мить він замовк, ковтаючи гіркі сльози, і його голос перейшов на хрипкий, змачений тугою шепіт: — Я думав, що коли розповів усе слідчій, цей тягар нарешті спаде. Що я зможу дихати. А тепер?.. Тепер мені доведеться решту свого життя жити з іще страшнішим гріхом. Мені доведеться щодня дивитися тобі в очі й ховати від усього світу, що моя власна мати — вбивця! Що ти своїми руками отруїла трьох людей! — Мати дивилася на нього, і з її очей теж повільно текли сльози, але вона не сміла навіть поворухнутися. Кожне слово сина бив по ній сильніше за будь-який судовий вирок. — Ти хотіла врятувати мене від примари з минулого, а натомість створила справжнє, криваве пекло в теперішньому, — Максим витер обличчя тремтячою правою рукою, знову  стиснувши забинтоване ліве зап'ястя. — Як мені тепер жити, мамо? Як мені ходити цими вулицями, знаючи, яка ціна у моєї свободи? Ти знищила їх, але разом із ними ти остаточно знищила і мене.

На кухні панувала мертва, гнітюча тиша. Спільне мовчання, яке раніше об'єднувало шістьох друзів, тепер перетворилося на страшну, непорушну стіну між матір'ю та сином, яка назавжди поховала під собою їхнє колишнє життя.