Розділ 15

Минають дні, поступово перетворюючись на монотонну, сіру вервечку буденності. Напруга перших днів розслідування ніби розчинилася в туманному повітрі Косова, залишаючи по собі лише глухий, прихований спокій. Місто жило своїм звичним, лінивим ритмом, де ніхто нікуди не поспішав.
Максим повністю занурився в роботу, намагаючись завантажити себе замовленнями до нестями:
Він приходив до автосервісу найпершим, коли сонце ледь пробивалося крізь крони смерек. Механічно крутив гайки й перебирав мотори, ховаючи погляд від колег і радіючи, що Микола та Толік більше не лізуть із розпитуваннями.

Після зміни звично заходив до місцевого гастроному за продуктами — купував хліб, молоко, якісь дрібниці на вечерю для себе та матері. Чоловік  намагався поводитися як звичайна, нічим не примітна людина. Проте щоразу, розраховуючись готівкою на касі, Максим судомно поправляв рукав куртки, щоб ніхто випадково не помітив бинт під тканиною. Нові кошмари більше не снилися — алкогольне безпам'ятство минулих ночей змінилося глухою, важкою втомою, яка просто вимикала його мозок до самого ранку.

Тим часом у Коломийському відділку поліції панувала зовсім інша тиша. Валерія офіційно зайшла в глухий кут. Перевірка фальшивих алібі Романа та Іллі не дала прямих доказів: їхні переміщення фіксувалися камерами, але зв'язати їх із моментом підсипання отрути в каву Андрія було неможливо. Кругова порука випускного альбому трималася міцно, а керівництво главку дедалі наполегливіше вимагало здати справу в архів. Відчуваючи, що її мозок просто вибухає від безсилля, Валерія вирішила взяти вихідний: Вимкнула робочий планшет і залишила стоси папок у кабінеті. Вирішила вийти на довгу прогулянку околицями, щоб трохи провітрити голову та змінити картинку перед очима. Повільно йшла вздовж скелястого берега Рибниці, слухаючи, як стрімка гірська річка перекочує важкі камені.

Холодне осіннє повітря обпікало обличчя, але саме ця самотність допомагала їй мислити тверезо.
Валерія крок за кроком прокручувала в голові смерть Сергія, смерть Андрія… Ланцюжок зачистки свідків зупинився, але це було лише затишшя перед новим ударом. Валерія зупинилася біля старого містка, дивлячись на воду. Вбивця був поруч, він затаївся, спостерігаючи за кожним із них, і Валерія мала зрозуміти його наступний крок до того, як це мирне, буденне затишшя в домі Максима знову вибухне новою трагедією.

Валерія повільно йшла вздовж скелястого берега Рибниці, глибоко вдихаючи холодне карпатське повітря. Шум стрімкої води трохи глушив важкі думки, які останніми днями не давали їй спокою. Вона намагалася відпустити ситуацію хоча б на кілька годин, але професійний азарт і відчуття глухого кута все одно тримали мозок у напрузі. Раптово в кишені її куртки наполегливо завібрував мобільний телефон. Валерія здригнулася, витягнула телефон і побачила, що це не дзвінок, а зашифроване текстове повідомлення в месенджері від полковника. Слідча зупинилася посеред стежки, розгорнула текст і затамувала подих. Повідомлення було неофіційним, надісланим в обхід усіх поліцейських серверів:

«Лєро, прийшли останні результати токсикологічної експертизи залишків кави з Коломиї та склянки з Косова»

Валерія зупинилася посеред стежки й швидко прокрутила екран до самого кінця, де полковник залишив коротке пояснення. Жодних відбитків пальців чи зачіпок на посуді експерти так і не знайшли — убивця діяв у рукавичках і не залишив по собі жодного фізичного сліду. Проте сухі рядки офіційного висновку лабораторії змусили Валерію насупитися: Лабораторія спростувала версію про рідкісну отруту: це виявився концентрат зі звичайної побутової хімії та промислових засобів для чищення труб.
Ці речовини можна вільно купити в будь-якому будівельному магазині чи супермаркеті, вони є в кожному домі. Але вбивця точно знав пропорції, розрахувавши дозування так професійно, що суміш випалювала організм зсередини за лічені хвилини. Полковник додав від себе коротку приписку:

«Жодних військових токсинів чи спецзасобів, Лєро. Отруту приготували з того, що є під рукою в будь-якого автомеханіка чи будівельника. Компоненти прості, але почерк у Косові та Коломії ідентичний. Це підтверджує, що в обох випадках діяв один і той самий виконавець. Той, хто чудово знає, як змішувати хімікати, і має доступ до цих засобів. Шукай серед своїх. Тому діяти доводиться самотужки»
.
Валерія повільно опустила руку з телефоном. Осінній туман над Рибницею здався їй ще холоднішим. Те, що отруту зробили зі звичайної побутової хімії, лише ускладнювало завдання — тепер підозрюваним міг бути кожен, хто мав доступ до засобів для промислового очищення, автомайстерень чи будівництва. Буденне затишшя, у якому Максим останні дні спокійно ходив на роботу, купував продукти й намагався забути жах, було ідеальним маскуванням для вбивці. Валерія сховала мобільний у кишеню й рішуче рушила назад до міста. Спокійний вихідний закінчився. Їй потрібно  повернутися до деталей і зрозуміти, хто з решти компанії — успішний адвокат Ілля, політик Денис чи звичайний косівський клерк Роман — міг так холоднокровно прорахувати смертельну дозу звичайного побутового очищувача.