Розділ 14

Максим пережив найстрашніші хвилини свого життя. Щойно Валерія вимовила слова про смерть Андрія Горбаня, у його голові наче вибухнула граната. Бізнесмен, у якого були гроші й зв'язки, мертвий. Отруєний, як і Сергій. Замість того, щоб все розповісти Валерії Максима пройняв тваринний, дикий жах. Він зрозумів: якщо він заговорить, кілер дізнається про це. Йому потрібен був хтось із їхнього минулого. Хтось, хто був тут, у Косові, прямо зараз.  Максим  схопив куртку, вискочив через чорний вихід під'їзду й побіг крізь проливний дощ. Він знав, де живе Роман Бойко, його однокласник, який тепер став звичайним клерком у банку, виховував двох дітей і вдавав, що минулого не існує. Максим біг крізь густий косівський туман, ковтаючи ротом важку вологу Рибниці, поки легені не почали палити вогнем.
За п'ятнадцять хвилин він уже стояв під дверима квартири Романа, важко дихаючи й судорожно б'ючи кулаком у дерев'яний одвірок.

Двері відчинилися. Роман стояв у домашніх штанах, тримаючи в руках пульт від телевізора. Побачивши Максима — мокрого до нитки, з дикими очима та забинтованим лівим зап'ястям, яке тремтіло, — банківський працівник миттєво насупився й спробував закрити двері.

— Ти що тут забув, Максе? — тихо й роздратовано сичав Роман, виходячи на сходовий майданчик і прикриваючи за собою двері, щоб діти в кімнаті нічого не почули.  — Ми ж домовилися: ніяких контактів. Я кредити видаю, у мене клієнти, сім'я! Тобі мало було того, що менти мене в банку трясли через Сергія?

— Романе, завали пельку й слухай! — Максим схопив його за сорочку, притискаючи до стіни під'їзду. Його голос зірвався на хрипкий, панічний шепіт. — Андрій мертвий!

Роман застиг. Його зухвалість і зверхність, якими він зазвичай відгороджувався від світу, зникли за одну секунду.

— Що?.. Який Андрій? Горбань? — ледь чутно пробурмотів він, і пульт вислизнув із його руки, з брязкотом упавши на бетонні сходи.

— Його отруїли вчора в  Коломиї! — гарячково шепотів Максим, дивлячись на Романа божевільними очима. — Тим самим токсином, що й Сергія! З судомами й піною, прямо в кафе! Романе, ти розумієш, що коїться?! Сергій привіз той клятий ноутбук із нашою таємницею про ту дівчинку. Він хотів шантажувати Андрія та Дениса. А тепер Сергій мертвий, Андрій мертвий. Нас зачищають! Хтось із нашої шістки вирішив прибрати всіх свідків тієї ночі в лісі, щоб назавжди закрити цю тему!

Роман повільно опустився спиною по стіні під'їзду. Його шкіра миттєво стала сірою, а губи затремтіли. Він дивився на Максима з первісним жахом людини, яка щойно зрозуміла, що її тихе, затишне сімейне життя з двома дітьми та банківськими звітами розлетілося вщент через гріх двадцятирічної давнини.

— Це не я, Максе… Клянуся тобі, це не я, — заїкаючись, прошепотів Роман, ховаючи обличчя в долонях. — Я в середу з банку не виходив, у мене алібі…

— Та мені плювати на твоє алібі! — закричав Максим, трясучи його за плечі. — У Андрія теж було алібі! Якщо ми зараз не зрозуміємо, хто це робить — Ілля, Денис чи хтось із нас, — наступного ранку отрута буде в моїй або твоїй склянці! Кошмар повернувся, Романе. Вода знову прийшла за нами.

Роман застиг на кілька секунд, дивлячись на Максима скляними від жаху очима, у яких відбивався весь його зруйнований, колись затишний світ. Смерть усемогутнього Андрія, який здавався залізобетонним щитом для їхньої таємниці, пробила його оборону. Але замість того, щоб об'єднатися з товаришем, у мозку банківського клерка спрацював інший, егоїстичний інстинкт самозбереження. Його паніка миттєво переросла у тваринну, засліплюючу агресію. Роман раптово перемінився в обличчі, а його губи перекосилися від люті.

— Ні! Ні, замовкни! Забирайся геть! — раптом оскаженіло закричав Роман, зриваючись на свистячий шепіт. Він із силою відштовхнув Максима від себе, змусивши того відлетіти до залізних перил сходового майданчика. Він гарячково підхопив із підлоги свій пульт, наче той міг послужити зброєю. Його погляд став диким і ворожим, повністю викреслюючи їхнє спільне минуле. — Я нічого не знаю! — важко дихаючи, просичав Роман, задкуючи до своєї квартири. — Андрій, Сергій… це все ваші кляті розбірки!  Я звичайний робітник, у мене банк, кредити, двоє дітей сплять за цією стіною! Я не збираюся лізти у це багно знову через те, що Кузуб з’їхав із глузду! Двадцять років усе було тихо!

— Романе, схаменися, нас повбивають! — Максим знову спробував кинутися до нього, протягуючи руку.

— Не підходь! — дико вереснув Роман. — Якщо ти зараз же не підеш, я сам викличу мусорів і скажу, що ти увірвався до мене в хату! Чуєш?! Іди геть, Максе! Забудь сюди дорогу! Твоє прокляття — це твоє прокляття, а мене і мою сім'ю не чіпай!

Чоловік  різко крокнув назад у квартиру і з силою, яка ледь не вибила одвірок, зачинив перед носом Максима важкі дерев'яні двері. Лункий, металевий стукіт замка, який повернувся тричі, прокотився по всьому під'їзду, залишаючи Максима в абсолютній, знущальній тиші. Максим залишився стояти на темних сходах один — мокрий до нитки, розбитий, зацькований власною панікою. Останній, у кому він сподівався знайти підтримку, просто виставив його за двері. Максим повільно розвернувся і поплентався вниз, у холодну карпатську ніч, чітко усвідомлюючи: кругова порука спільного мовчання більше не працює, кожен тепер сам за себе, і черга до смертельного ешафоту невблаганно рухається далі. Його ноги були наче налиті свинцем, а мокрий одяг липнув до тіла, пробираючи крижаним холодом до самих кісток. На вулиці Косова туман став настільки щільним, що крізь нього не пробивалося навіть тьмяне світло ліхтарів, а стрімкий шум Рибниці здавався гучнішим, ніж зазвичай, наче вода святкувала свою перемогу.

Тваринний, первісний жах перед неминучою смертю повністю паралізував його мозок. Останній засліплюючий інстинкт вимагав лише одного — вимкнути свідомість. Залити цей пекельний страх, щоб хоч на кілька годин перестати думати про отруєного Сергія, мертвого Андрія та зрадника Романа.
Він майже біг крізь темряву до знайомого цілодобового гастроному на околиці, судомно вигріб із кишені останні пом'яті купюри, навіть не рахуючи решту. Схопив відразу дві пляшки міцної горілки, важкі й холодні, мов лід. Заховав їх під куртку, притискаючи до грудей, наче це був його єдиний порятунок у цьому світі.