Розділ 8

Валерія різко викрутила кермо службового авто, виїжджаючи з парковки косівського відділку. Вивела машину на трасу Р-24, що вела прямо на Коломию. Осінній карпатський дощ не вщухав, стікаючи суцільними потоками по склу, але лейтенантка тиснула на газ, обганяючи поодинокі вантажівки.
Після залякування від Мартинюка та дзвінка колишньої дружини Сергія залишатися в Косові не було сенсу. Потрібно було діяти на випередження — там, де знаходилося серце цієї кривавої будівельної імперії.

За годину швидкісної їзди крізь туман і зливу Валерія в'їхала в Коломию. Вона впевнено попрямувала до центрального району, де, згідно з офіційним досьє, розташовувався головний офіс компанії «ГрандБуд». Сучасна скляна будівля фірми різко контрастувала зі старими коломийськими вуличками. Валерія припаркувала авто поруч із лінійкою дорогих іномарок, серед яких виділявся чорний позашляховик самого власника. Перевірила посвідчення у кишені, підхопила шкіряну папку із зібраними матеріалами й рішуче рушила до входу, налаштована подивитися в очі Андрію Горбаню.
Впевнено пройшла через хол, проігнорувавши розгублену дівчину-секретаря на ресепшені, яка намагалася уточнити мету візиту. Рішуче піднялася ліфтом на останній, поверх, де знаходилися кабінети керівництва. Без стуку відчинила масивні дубові двері приймальні, за якими виднілася табличка «Генеральний директор».

За величезним столом із дорогого дерева сидів сам Андрій. На ньому був ідеально підігнаний дорогий костюм, а на руці виблискував годинник, вартість якого перевищувала кілька річних зарплат слідчої. Побачивши на порозі молоду дівчину у формі поліції, бізнесмен навіть не здригнувся — його обличчя залишалося абсолютно спокійним, а впевнений погляд з-під лоба виказував людину, яка звикла купувати або знищувати будь-які перешкоди на своєму шляху.

— Доброго дня, Андрію Петровичу, — холодно промовила Валерія, зачиняючи за собою двері й підходячи ближче до його столу. — Лейтенантка Валерія Громенко. — Валерія повільно підійшла до масивного столу і, не чекаючи запрошення, сіла в глибоке шкіряне крісло навпроти бізнесмена,  поклала течку на коліна, склала руки в замок і пильно поглянула на чоловіка. Андрій Горбань відкинувся на спинку свого стільця, виглядаючи абсолютно розслабленим, хоча його пальці, що спочивали на дорогому підлокітнику, ледь помітно напружувалися. — Отже, Андрію Петровичу, — спокійно почала Валерія, тримаючи голос у рівному, майже буденному регістрі. — Мені хотілося б прояснити кілька деталей. Ви знали Сергія Кузуба?

Горбань  тонко, ледь помітно посміхнувся кутиками губ, ніби це запитання було для нього цілком очікуваним побутовим моментом.

— Звісно, знав, лейтенанте. Сергій — мій колишній однокласник.  Працював у мене в «ГрандБуді» менеджером із продажу останні кілька років. А що сталося?

— Мені відомо, що зараз він у вас уже не працює, — Валерія занотувала щось у свій блокнот, не зводячи з нього очей. — Чому ви його звільнили?

Андрій зітхнув, демонстративно поправив манжет своєї дорогої сорочки й розвів руками, вдаючи щире розчарування в старому другові.

— Знаєте, як це буває… Хотів допомогти хлопцеві через стару дружбу, прихистив. Але робота є робота. Сергій останнім часом поводився вкрай непрофесійно. Почав завалювати контракти, хамити клієнтам, з'являтися в офісі у неналежному стані. Терпіння моє урвалося, і я його звільнив. Чисто ділове рішення, нічого особистого.

Валерія витримала коротку паузу, дозволяючи його словам зависнути в тиші кабінету, а потім різко подалася вперед.

— А це «непрофесійно», Андрію Петровичу, випадково не пов'язано з тим, що Сергій Кузуб активно збирав на вас компромат і шантажував вас?

Цей удар досяг мети. Спокійна маска Горбаня на мить тріснула. Його погляд миттєво злякано сіпнувся у бік вікна, втративши колишню впевненість. Він судорожно затис пальці в кулак, настільки сильно, що побіліли суглоби, на кілька секунд застигнувши наче намагаючись підібрати правильні слова, щоб закрити цю раптову прогалину в обороні. Проте він занадто досвідчений гравець, щоб зламатися так швидко. Андрій глибоко вдихнув, змусивши себе розслабити плечі, і на його обличчя повернулася звична холодна посмішка.

— Шантажем? —  перепитав із легким, награним подивом, хоча його голос став на тон нижчим. — Яким ще шантажем, лейтенанте? Що за дурниці ви говорите? Сергій просто невдаха, який не вмів працювати. Що він міг про мене знати?

Валерія проігнорувала його запитання, відразу переходячи до наступного пункту своєї тактики:

— Де ви були в середу, в проміжок між четвертою та сьомою  годинами вечора?

Андрій незадоволено зсунув брови, його почав дратувати цей прискіпливий допит молодої слідчої.

— Тут, в офісі, — відрізав бізнесмен, розвівши руками й указуючи на кабінет. — У мене був важкий день, купа документів за тендерами. Це може підтвердити моя секретарка Аня, вона весь час була в приймальні, і ще кілька колег, які заходили на підпис. Моє алібі залізне. Але слухайте, Валеріє, до чого така цікавість до мого розкладу? Що взагалі коїться?

Валерія повільно закрила свій блокнот, сховала ручку в кишеню і подивилася на нього важким, крижаним поглядом.

— Сергія Кузуба вбито, Андрію Петровичу, — чітко й залізно промовила вона. — Його знайшли мертвим у середу ввечері, у батьківському будинку в Косові. Його навмисно отруили рідкісним токсином.

Слова слідчої пролунали в кабінеті, мов вибух. Цього разу Андрій уже не зміг повернути собі контроль над обличчям. Його очі дико округлилися від справжнього, первісного шоку, шкіра миттєво стала сірою, а рот безпорадно прочинився у німому крику. Уся його будівельна впевненість і мільйонні статки в одну секунду розчинилися перед фактом того, що шантажист, від якого він так поспішно позбувся, тепер мертвий, а поліція Коломиї стоїть прямо посеред його офісу.

Валерія не стала чекати, поки Андрій оговтається від приголомшливого шоку. Лейтенантка підвелася, сухо кивнула йому на прощання і вийшла з кабінету, щільно зачинивши за собою масивні дубові двері. Валерія чітко розуміла: якщо слова Горбаня про алібі — брехня, то викрити її потрібно прямо зараз, поки співробітники не встигли отримати вказівки від свого наляканого шефа. Перевірку розпочала з приймальні, де за комп'ютером сиділа молода дівчина: Слідча підійшла до столу секретарки Ані, рішуче витягнувши службове посвідчення.