Розділ 7

Ранок у Косівському відділі поліції розпочався для Валерії під акомпанемент проливного карпатського дощу, який  бив у шибки. Вона впевнено переступила поріг будівлі, тримаючи в одній руці парасольку, з якої стікала вода, а в іншій — важку шкіряну папку з коломийськими матеріалами. У коридорах уже звично пахло вологим одягом, дешевим тютюном та міцною кавою.
Лейтенантка попрямувала до свого кабінету, супроводжувана поглядами чергових, які вже не дивилися на неї так зверхньо, як першого дня. Вона зайшла всередину й одразу взялася за організацію робочого простору. Розсунула важкі штори, впускаючи в похмуру кімнату бодай трохи сірого денного світла. Повісила мокрий плащ на вішалку біля дверей. Увімкнула старенький комп'ютер, який озвався гучним, натужним гудінням системного блоку. За столом у кутку вже сидів лейтенант Савчук. Він швидко підвівся, щойно Валерія увійшла, і на його обличчі читалася готовність до роботи. Капітана Мартинюка ще не було — його робоче місце пустувало, а на столі лежав лише недокурений з вечора недопалок.

— Доброго ранку, Валеріє Олександрівно, — бадьоро привітався Савчук, підсуваючи їй стілець. — Я вже заварив свіжу каву. І тут… прийшли перші офіційні відповіді з Косівської середньої школи Сергія. Виявилося, там дійсно є кілька дуже цікавих прізвищ.

Валерія сіла за стіл, зробила швидкий ковток гарячої кави й відкрила папку. Сонність після безсонної нічі в готелі під шум Рибниці миттєво зникла. Вона розклала перед собою списки колишніх учнів, готова виокремити серед них тих, хто за ці роки здобув забагато грошей та впливу в Косові. Новий робочий день офіційно розпочався, і вона була налаштована знайти справжнього отруйника.
Валерія не встигла зробити другий ковток кави, як двері кабінету з гуркотом відчинилися від різкого удару. На порозі з'явився капітан Мартинюк. Його обличчя багровіло від гніву, куртка накинута наопаш, а в руках  стискав мобільний телефон. 

Савчук миттєво виструнчився біля свого столу, а Валерія лише спокійно підвела на нього погляд, не випускаючи з рук папки зі списками випускників. Мартинюк підійшов прямо до її столу і з розмаху кинув телефон на папери голосно вилаявшись, навіть не намагаючись підбирати слова перед молодою колегою, впершись кулаками в стіл, і його голос перейшов на глухий, запеклий рик.

— Ну що, Коломия, догралася у свого Шерлока?! — випалив капітан, аж задихаючись від емоцій. — Щойно дзвонив сам начальник главку! Пряма вказівка згори — негайно згортати всю цю твою самодіяльність із перевіркою випускників школи!! Справу про смерть Сергія Кузуба закрити як банальне побутове отруєння неякісним алкоголем або випадковими ліками. Все! Суїцид або нещасний випадок!

Валерія повільно відклала списки й підвела голову, дивлячись йому прямо в очі без краплі страху.

— Яке отруєння алкоголем, капітане? Ви ж самі бачили звіти експертів і те, що речі на столі розставлені під праву руку, хоча покійний був шульгою! Це чисте вбивство й інсценування! Хтось дуже впливовий злякався розслідування? 

— Мені плювати на твою праву й ліву руку, лейтенанте! — вибухнув Мартинюк, сильно вдаривши кулаком по столу, від чого склянка з кавою здригнулася. — Ти хоч розумієш, у чий вулик ти своєю палицею тицьнула?! Якщо керівництво дає такий наказ особисто, це означає, що той «поважний чоловік» із Коломиї, якого шантажував Сергій, має такі зв'язки, що нас усіх завтра виженуть із органів без вихідної допомоги! Мені дали дві години, щоб оформити всі папери на архів. Ти збираєш свої манатки й повертаєшся до Коломиї. Справа закрита!

Він різко розвернувся і почав нервово ходити по кабінету, шукаючи цигарки. У кімнаті запала важка, гнітюча тиша. Валерія дивилася на списки випускників і зрозуміла: її розслідування зачепило саме того, кого Сергій хотів притиснути до стіни. І якщо поліцію зараз так грубо усувають від справи, то Максим дійсно залишається у смертельній небезпеці сам на сам із цим впливовим убивцею.
Валерія повільно піднялася з крісла,  склала списки випускників  назад до своєї шкіряної папки й застебнула на ній металевий замок. В її очах не було й натяку на страх чи капітуляцію перед люттю Мартинюка — лише холодна, залізна рішучість людини, яка не звикла відступати. Підійшла впритул до капітана, змусивши його замовкнути й вислухати її. Голос звучав тихо, але з такою силою, що навіть Савчук у кутку затамував подих. Валерія чітко дала зрозуміти, що накази згори для неї — лише підтвердження того, що вони на правильному шляху.

— Справа не закрита, капітане, — залізно відрізала Валерія, дивлячись Мартинюку прямо в очі. — Головне управління може закривати папери тут, у Косові, скільки їм заманеться. Але я прикомандирована з Коломиї, і нитки цього шантажу ведуть прямо в моє рідне місто. Покійний Сергій тривалий час жив і працював саме там. І якщо косівський відділ так легко ламається під телефонним дзвінком, то я продовжу це розслідування як офіцер Коломийського відділу. — Мартинюк лише ротом повітря загарбав, намагаючись перебити її, але лейтенантка не дала йому такої можливості. — Я прямо зараз зв’язуюся з колишньою дружиною Сергія, — продовжувала Валерія, впевнено накидаючи на плечі свій формений плащ. — Вона знає, які саме файли він привіз із собою в Косів і кого з випускного класу намагався притиснути до стіни. Якщо начальник главку так сильно переживає за це розслідування, то свідчення Карини ми оформимо через Коломийську прокуратуру. Савчук, залишся і підготуй мені копію роздруківки дзвінків. А ви, капітане, можете писати свій рапорт на архів. Але ця справа буде розкрита, подобається вам це чи ні.

Лейтенантка різко повернулася, схопила папку й рішучим кроком вийшла з кабінету, лунко зачинивши за собою двері. Валерія чітко розуміла: якщо вбивця зміг так швидко залучити вище керівництво поліції, часу в неї залишалося катастрофічно мало, і життя Максима тепер висіло на волосині.
Валерія стрімко вийшла з будівлі Косівського відділку, ігноруючи погляди чергових. На вулиці сіра карпатська мряка вже переросла у повноцінну зливу. Холодні краплі миттєво обпалили обличчя, але вона навіть не розгорнула парасольку. Лейтенантка швидко підійшла до службового авто, відімкнула двері й сіла на водійське сидіння, важко зачинивши їх за собою. У салоні машини миттєво запала відносна тиша, яка порушувалася лише глухим, монотонним барабанним дробом дощу по даху. Валерія кинула мокру папку на пасажирське сидіння, увімкнула обігрів скла, щоб воно не запотівало від сирості, і дістала мобільний телефон. Її пальці трохи тремтіли від адреналіну після сутички з Мартинюком, але погляд залишався твердим. Відкрила контакти в телефоні і знайшла номер який раніше вранці передав їй Савчук — номер Карини, колишньої дружини Сергія. Валерія глибоко вдихнула, налаштовуючись на складну розмову, і натиснула кнопку виклику.

У динаміку пролунав перший довгий, пронизливий гудок, який здався їй неприродно гучним у тісному салоні. Потім другий і третій, змушуючи Валерію міцніше стиснути кермо вільною рукою.
Вона вже почала думати, що жінка не підніме слухавку з невідомого номера, але раптом лінія з'єдналася.