Розділ 6

Наступний ранок у Косові розпочався з лінивого, густого туману. Він повільно піднімався від стрімкої Рибниці й чіплявся за крони вікових смерек. Місто поступово прокидалося, занурюючись у свій звичний, розмірений ритм. Ця буденність була далекою від кримінальних таємниць та нічних кошмарів.
Мати Максима у свій вихідний день на основній роботі змушена була йти на підробіток. Вона прибирала у невеликому двоповерховому торговому центрі міста, щоб заробити додаткову копійку на ліки та життя. Буденне життя навколо неї йшло своєю чергою. Перехожі поспішали у своїх справах, тупаючи по вологому асфальту. Машини повільно котилися бруківкою, шурхаючи шинами по дрібних калюжах. Покупці ліниво блукали між ятками, розглядаючи вітрини й розмовляючи про побут.
Жінка монотонно рухала шваброю по світлому кахлю вестибюля, змиваючи сліди від брудного взуття та мокрих парасоль.Гул голосів навколо, рипіння вхідних дверей та стукіт підборів створювали суцільний білий шум, який трохи глушив її внутрішню тривогу за сина.
Поруч, біля кавового апарату, зупинилися дві місцеві жінки з пакетами в руках. Вони голосно обговорювали свої щоденні клопоти:

— …та кажу тобі, ціни на дрова цього року просто скажені. Навіть не знаю, як зиму зимувати.

— Ой, і не кажи, Михайлівно. Мої он теж бідкаються. А тут ще й дощі ці затягнули, картопля в погребі почне гнити, якщо сирість не спаде.

Мати Максима слухала ці розмови краєм вуха, продовжуючи витирати підлогу біля входу. Люди проходили повз неї, віталися, жартували, сперечалися про ціни на ринку й розходилися по своїх справах. Цей простий, мирний світ нейтральної буденності на декілька годин подарував їй ілюзію безпеки. Наче все навколо спокійно, і жодна смертельна небезпека більше не загрожує її родині.

Вечір знову опустився на Косів, принісши із собою сиру прохолоду й густий туман від Рибниці. Мати Максима повернулася додому виснажена — після важкого дня з прибиранням у торговому центрі кожна кістка в її тілі нила від утоми. Вона тихо повернула ключ у замку, роззулася й пройшла вглиб квартири, очікуючи побачити сина, який відпочиває після роботи. Але у вітальні панувала дивна, напружена тиша. На дивані під тьмяним світлом настільної лампи сидів Максим. Він навіть не помітив, як вона увійшла. Його вигляд знову змусив серце матері стиснутися від тривоги. На журнальному столику перед ним було хаотично розкидано старі, трохи пожовклі глянцеві фотокартки.
Це був їхній випускний альбом часів навчання в школі, який вони не відкривали вже купу років.
Максим судорожно тримав у правій руці одну зі світлин, вдивляючись у неї з таким виразом обличчя, наче шукав там приховану загрозу.

— Максиме?.. Що ти робиш? — тихо запитала мати, підходячи ближче й кладучи руку йому на плече.
Він здригнувся, але фотографію не сховав. На знімку, зробленому на порозі школи, стояла велика група усміхнених школярів- випускників. У самому центрі, обійнявши когось за плечі, стояв Сергій — живий, веселий і безтурботний. А трохи осторонь, у тіні, застиг сам Максим.

— Мам, я весь день думав про те, що сказала слідча з Коломиї про шантаж, — глухо, не підводячи очей, заговорив Максим. — Про те, що Сергій копався в архівах нашого випускного класу. Я намагаюся згадати всіх, хто вчився з нами. Він підвів на матір змучений, повний страху погляд, і його голос перейшов на різкий, гарячковий шепіт: — Я почав підозрювати найгірше, мам. Сергій приїхав сюди не просто так. Він хотів шантажувати саме тих, хто тоді, на випуску, знав про нашу страшну таємницю. Він вирішив заробити на нашому спільному гріху, розумієш? Він шукав когось із тих пацанів, хто за ці роки вибився в люди, заробив гроші чи отримав владу в місті, щоб притиснути їх до стіни й вимагати мільйони за мовчання. Але він недооцінив того, на що вони здатні. Хтось із них не схотів платити. Той, кого Сергій спробував шантажувати, просто приїхав сюди й безжально отруїв його, щоб назавжди поховати цю історію. — Він тицьнув пальцем у застиглі посмішки колишніх однокласників на пожовклому знімку. — Ми маємо зрозуміти, до кого саме Сергій встиг звернутися, мам. Бо якщо цей убивця зараз у Косові й зачищає абсолютно всіх, хто знає про ту стару таємницю, він дуже швидко згадає, що я теж був там. І тоді він прийде по мою душу.

Мати безсило опустилася на край дивана поруч із ним. Обоє вони тепер дивилися на фотографію з німим жахом, розуміючи, що минуле повернулося, щоб забрати свої криваві борги.