Розділ 3

Ранок повернення на роботу зустрів Максима звичним, важким запахом машинного мастила, бензину та сирої гуми. Автосервіс уже гудів: десь лунко працював пневмоверт, а з дальніх боксів долинав глухий рок із магнітоли. Максим зайшовши через бічні двері, ретельно натягнувши довгі рукава робочого комбінезона, щоб надійно приховати свіжий шрам на лівому зап'ясті від цікавих очей. Його повернення не залишилося непоміченим серед замурзаних колег. Робоча атмосфера в боксі миттєво змінилася, щойно він підійшов до свого верстата:

Старший майстер Толік відірвався від розібраного двигуна і пильно подивився на нього з-під лоба.
Хлопці-ходовики припинили курити біля підйомника, тихо переглядаючись між собою. Напарник Микола повільно опустив гайковий ключ і зробив крок назустріч.

— О, Максе, прийшов нарешті? — Микола  витер брудні руки об ганчірку й кивнув на його ліву руку. — Ну як твоя «побутова травма»? Шеф казав, ти там болгаркою чи склом руку так розігнав, що ледь не загнувся. Покажи, що там, зажило вже?

Максим мимоволі сховав руку за спину, відчуваючи, як до горла підступає знайома млявість.

— Та нічого такого, Миколо. Проста необачність, зачепив гострий край металу, уже затягнулося, — збрехав він, намагаючись, щоб його голос звучав максимально буденно й твердо.

— Металу, кажеш… — Толік, старший майстер, підійшов ближче, тримаючи в зубах цигарку. — А ми тут якраз новини місцеві обговорюємо. Чув, що на сусідній вулиці Сергія, сина покійного Степановича, мертвим знайшли в хаті? Кажуть, отруївся чи то хімією якоюсь, чи то ліками. Ви ж із ним ніби колись товаришували, у коледжі разом вчилися?

У Максима всередині все захололо. Шум автосервісу на мить зник, перетворившись на глухий підводний гул. Новина наздогнала його там, де він найменше цього чекав, і тепер хлопці дивилися на нього, чекаючи хоч якоїсь реакції на смерть старого знайомого. Слова майстра пролунали як глухий вибух. Світ навколо на мить втратив чіткість, але Максим зусиллям волі змусив себе встояти на ногах. Він відчув, як пальці заніміли, і залізний ключ із гучним брязкотом випав із рук на бетонну підлогу.

— Максе, ти чого інструмент кидаєш? — здивовано перепитав Микола, дивлячись на його бліде обличчя.

Максим важко ковтав сухе повітря, ховаючи забинтоване під рукавом комбінезона зап'ястя в кишеню. Потрібно терміново щось сказати, аби перевести тему і зняти з себе будь-які підозри.

— Та… ключ вислизнув, руки в маслі, — хрипко видавив він із себе, намагаючись повернути голосу байдужий тон. — А щодо Сергія… Я взагалі-то давно з ним не спілкувався. Звʼязок втратили , коли той переїхав жити до Коломиї. Скільки років пройшло. Навіть не знав, що він повернувся.

— А-а, то він у Коломиї обживався? — Микола підняв ключ і поклав його назад на верстат. — Ну, тепер зрозуміло, чого його тут ніхто не бачив. Шкода пацана, молодий ще.

Максим лише кивнув, вдаючи, що розглядає розібрану коробку передач, хоча всередині нього все кричало від шоку. Він брехав колегам прямо в очі, адже лише  позавчора в супермаркеті Сергій стояв перед ним живий.

Розмову чоловіків перервав різкий, пронизливий звук автомобільного сигналу біля воріт боксу. У двері автосервісу, повільно перекочуючись через вибоїни, заїхала стара срібляста «Ауді». За кермом сидів Юра — місцевий таксист, який знав абсолютно всі плітки й новини в місті, оскільки цілий день перевозив пасажирів і крутився біля вокзалу. Вимкнувши двигун, навіть не привітавшись  збуджено розмахуючи руками голосно заговорив до майстрів. Його очі горіли від усвідомлення того, що він привіз гарячу й ексклюзивну новину.

— Хлопці, ви вже чули про Сергія, сина Степановича? — з порогу випалив Юра, витираючи піт із чола. — Те, що зранку казали про серце чи звичайне отруєння ліками — це все туфта для преси! Я щойно кума свого підвозив, він у райвідділі працює. Каже, там чисте вбивство! Його отруїли навмисно!

У Максима в грудях усе заніміло боячись навіть поворухнутися, щоб не привернути до себе увагу.

— Та годі тобі, Юрцю, не накручуй, — махнув рукою Толік, хоча сам з цікавістю подався вперед. — Хто б його труїв? Він же тільки з Коломиї повернувся.

— Я тобі кажу! — таксист стишив голос до таємничого шепоту, від чого Максиму стало зовсім млосно. — Кум каже, криміналісти в хаті знайшли склянку, а в ній залишки якогось рідкісного токсину. Сліди спеціально затирали, двері лишили прочиненими. Але найголовніше — у телефоні Сергія знайшли номер. Він з кимось зустрівся за кілька годин до смерті, зберіг новий контакт і навіть зідзвонитися встиг. Зараз поліція цей номер перевіряє через оператора. Хтось із наших, місцевих, його й прибрав!

Микола  з Толіком свиснули від подиву й почали емоційно обговорювати почуте. А Максим відчув, як кишеня його робочого комбінезона, де лежав мобільний, раптом стала гарячою, мов розпечене залізо. Тіло Сергія ще не встигло охолонути, а поліція вже йшла по цифровому сліду, який веде прямо до нього. Слова таксиста пробили останній захист Максима, і всередині все остаточно обірвалося. Юра розмахував руками, щось доводив Толіку та Миколі, але Максим його вже майже не чув. У вухах стояв суцільний, тонкий дзвін.

«Зараз поліція цей номер перевіряє..» — крутилося в голові. Максим згадав учорашній день:
Екран мобільного спалахнув десь по обіді. Голос Сергія у слухавці бадьорий, гучний  він щиро кликав зустрітися ввечері, випити пива й побалакати. Максим  в паніці вигадав відмазку про погане самопочуття і незавершені справи, сухо кинувши: «Якось наступного разу, Сірий».
Поліція побачить точний час, тривалість розмови та його ім'я в контактах мертвого хлопця і  зрозуміють, що Максим збрехав колегам.  Лише кілька хвилин тому, коли казав, що не бачив Сергія з часів його переїзду до Коломиї.

Максим відчув, як липкий, холодний піт стікає між лопатками. Руки затремтіли так сильно, що він сховав їх глибоко в кишені комбінезона, судомно стиснувши пальці в кулаки. Навіть під щільною тканиною ліве зап'ястя знову запекло фантомним болем. Обговорення за спиною тривало, Юра вже розказував якісь нові деталі про кума, а Максим стояв посеред боксу і розумів, що його власна брехня щоночі стягує петлю на його шиї все тугіше.