Розділ 24 (Автор). Тікай, Тагосе

Зейлон увірвався на рабський ринок у вихорі неприродно чорного порталу, який розірвав простір навколо нього.

Скрізь витав сморід, упереміш із потом, кров'ю та страхом. Люди в паніці божевільно тікали з приміщення. Але чоловікові не було справи до того, що відбувається; його очі шукали лише одну людину.

— Знайдіть це галлейське поріддя! — перед ним із натовпу вискочив Тагос, з явною самовпевненістю віддаючи накази. Різкий істеричний голос перекривав шум натовпу. — Астелія не повинна далеко піти!

Зейлон Тейган зупинився. Лише одне ім'я виразно прозвучало в його думках, прориваючись крізь напад власної люті: Астелія.

Примруживши очі, спостерігав за своїм воєначальником. Він знав, що Тагос хитрий і амбітний інтриган, який давно намагається підім'яти під себе більше влади.

Ще недавно заплющував очі на цю очевидну загрозу, сподіваючись, що ситуація вирішиться сама собою, оскільки той справді був чудовим службовцем, і саме його участь у битві за королівство відіграла ключову роль. Але тепер все зайшло надто далеко — дрібні амбіції перетворилися на відкритий виклик. Тагос переступив межу, якої не слід було торкатися, і терпець Зейлона остаточно урвався.

Гнів, що кипів всередині, вимагав виходу. Ноги рушили вперед, і земля ніби затремтіла від важких чоловічих кроків. Люди навколо інстинктивно розступалися, відчуваючи наближення бурі.

— Де принцеса Астелія? — прогарчав він, підійшовши ближче.

Тагос, поглинений власними думками, не одразу усвідомив, що відбувається. Але коли таки обернувся, його губи скривилися в зловтішній усмішці:

— Там, де їй і місце — на вівтарі.

Слова луною відгукнулися у свідомості молодого короля, і на мить усе завмерло. Власний монстр, пробуджуючись, розривав зсередини, вимагаючи крові, шепочучи, що настав час покласти край цій зраді. Він відчував, як демонічна натура намагається взяти гору. М'язи напружилися до болю, шкіра стрімко темніла, вкриваючись кістяними наростами, а очі палали похмурим вогнем. Сила, яка виходила від нього, була гнітючою. Зейлон схопив Тагоса за комір і різко підняв воїна над землею, наче той нічого не важив.

Поруч хтось закричав: "Темний!" — а потім паніка з криками посилилася. Люди бігли, спотикалися, штовхали один одного, падали, підводилися й знову бігли до виходу, як до останньої надії на порятунок.

— Де Астелія? — він знову повторив питання, цього разу спокійніше, але загрозливо.

Того ж моменту страх охопив Тагоса, розбиваючи його пихатість. Очі розширилися, а обличчя зблідло. Задихаючись, намагався говорити, але слова не покидали його губ.

Зейлон скривився — ніколи не любив насильства та застосування грубої сили. З юних років хлопчика вчили шукати рішення через діалог, переконання та компроміси. Він ріс на ідеалах справедливості та милосердя, які прищепила йому мати, аж до того проклятого моменту... до того самого судного дня.

Та й роки наклали свій відбиток. Довгі години наполегливої роботи над собою, придворні інтриги, нескінченні погрози ззовні та зсередини, жага помсти — все це зліпило з нього нову людину, якщо взагалі можна так назвати.

Там, де раніше були м'якість і співчуття, тепер проступила жорсткість і рішучість. Життя лідера взяло своє: або ти небезпечний, або ти жертва — іншого не дано. Хто б що не говорив, але в цьому світі без сили до тебе немає страху, а отже, і поваги. Страх — ось що править цим суспільством, і він це зрозумів рано, на щастя чи нещастя. Те, від чого так сильно ухилявся, тепер стало його другою натурою.

— Даю два варіанти, остовпінь: або ти відповідаєш на моє запитання, або я згодовую тебе хальштерам.

— Вона… втекла… телепортом, — насилу видавив Тагос, задихаючись від жаху. — Десь у місті!

Зейлон різко відпустив його, і вже колишній воєначальник звалився на коліна, відчайдушно хапаючи ротом повітря, наче потопельник, що щойно виринув із води. Його тіло тремтіло, а в очах відчувалася глибока тривога та невизначеність щодо подальшого існування.

— Тікай, Тагосе, — прошипів Зейлон, дивлячись на нього з презирством зверху вниз. — Тікай так далеко й ховайся так глибоко, щоб я тебе не знайшов. Відпускаю винятково за заслуги перед королівством. Час пішов!

Тагос, не наважуючись підняти очі, насилу підвівся на ноги та кинувся геть, залишивши позаду свої амбіції та владу, які в одну мить обернулися в ніщо.