Розділ 22 (Автор). Не такі вже й пропащі

— Сіль, ти пам'ятаєш головне правило? — Марет зосереджено готувалась до майбутнього бою.

— Щоб не відбувалося — голова має залишатися холодною, — впевнено відповіла, міцно стиснувши пальці навколо руків'я кинджала. — Ну, чи хоч просто залишатися.

— Молодець. А тепер у захисну стійку, — скомандувала все в тому ж дусі, намотуючи відірвану від сукні тканину на кулак, щоб захистити його від ударів.

— Слухайте, не хочу засмучувати, але Залізному Кулаку позбутися вас так само легко, як викинути своє зламане мачете, — вирішив висловити думки Тінь, спостерігаючи за рухами дівчат. На самому ж красувалися сині плями, що проявилися від минулої битви. Простіше кажучи — вигляд побитий.

Руденька напружилася, але швидко відігнала страх, утримавши хвилювання у вузді.

— Цього не станеться, — відчуваючи, як слова застрягають у горлі, насупила тонкі брови. — Він цього не зробить. Ми були разом надто довго, щоб...

— Щоб що? — перебив чоловік, схилившись до її вуха з вовкуватою усмішкою. — Хтось із вас помер?

Сіль стиснула кулаки, нігті впилися у долоні.

— Навіть якщо так — це нічого не змінить! — запевнила крізь зуби. — Буду боротися до останнього подиху. І якщо думаєш, що можеш мене залякати, ти надто помиляєшся. Я не здамся.

Тінь усміхнувся, сідаючи на землю і відкидаючись на залізні прути клітки, в якій вони опинилися.

— Ну, подивимося, як довго ти протримаєшся. Зрештою, всі ламаються, дівчинко. Питання лише у тому, коли і як сильно.

Марет, не відриваючи погляду від свого заняття, запитала:

— Від чого ж зламався ти?

Тінь завмер.

— Що? — перепитав явно здивований.

— Я знаю, що ти робиш. Намагаєшся деморалізувати нас. Тільки питання: навіщо тобі це потрібно? — вона знала, що Тінь був не такий простий, як здавалося. За його цинізмом та провокаціями ховалась глибока образа разом з жагою до наживи.

— Гра не у ті ворота, самому ж в мінус... — тихо пробурчала Сіль, сідаючи на дерев'яну скриньку.

— Проникливо, — чоловік посміхнувся, але в погляді майнула тінь болю.

— Тільки зовсім відбиті йдуть на такий крок із власної волі. То хто ж зламав тебе? — повторила брюнетка, продовжуючи підготовку. З'ясувати його слабкості та мотиви було обов'язково.

— Стратегічна, вміло маніпулюєш ситуацією, дієш методично і вкрай холоднокровно, зовсім як... вона, — роздратовано помітив схожість з кимось.

— Цинічний, потайливий, насолоджуєшся провокаціями інших, зовсім як типовий чоловік, — відповідала та.

— Ах, ось воно що! — дзвінко засміялася руденька. — Та тут виявляється всесвітня образа на жінок?

— Гаразд, не буду вдавати з себе слабохарактерне дівчисько і скажу як є, — чоловік посміхнувшись, почав розповідь. — Була в мене дружина, красива, кмітлива, навіть занадто. Така ж вперта та самовпевнена, як і ви. Через неї все, що я будував роками, зруйнувалося однією миттю, а моє життя було розбите. От вирішив помститися, м-м-м... скоріше вбити. Але тільки карма наздогнала і тепер я тут. Так стало легше?

—  Слухай, тебе на допит не запросять, то сам прийдеш, — з глузуванням промовила Сіль. — Як то кажуть, заробляєш гроші наполегливою працею? 

«Отже, продажний» — Марет кинула на нього невдоволений погляд. Не могла позбавитися слизького відчуття можливої ​​підстави, що вони з Залізним Кулаком в одному човні, а Тінь просто зрадить їх та потім розділить виграш.

— Не думайте, що б'юся задарма. Золото — це все, що мені потрібно, — лише посилив думки дівчини про обережність.

— Здається, ти сам собі ворог, — знизала плечима руденька.

— Що ж, Тінь, зваж, що ми дівчата гнучкі. Нас складно зламати. Тому раджу не робити зайвих дурниць. А... — трохи помовчавши, брюнетка кинула погляд на калиту з золотом, що висіла у работоргівця на поясі. Додала для більшої мотивації: — Якщо будеш гарним хлопчиком та допоможеш нам вибратися звідси живими — все твоє.

Пролунав гудок, сповістивши про завершення битви. Декілька понівечених тіл відтягли два наглядачі.

— Знаєте, дівчатка, ви мені подобаєтесь все більше й більше! — натхненно підводячись із наступним гудком і підходячи до виходу на арену, заявив хлопець із безглуздим пучком на голові. — Можливо, ви не такі вже й пропащі, як гадав.