Розділ 20 (Автор). Приготуйтеся

Холод металу впивався в зап'ястя. Спершись спиною об прути клітки, Марет сиділа на землі, нервово смикаючи браслет, який помітно придушував магічні здібності.

Нещодавня розмова з Астелією не давала спокою, повертаючи спогадами до того ненависного дня, коли принц Адаріс, немов у приступі безумства, привів її до замку, а потім і до своїх покоїв. Ще зовсім дурна Марет, сповнена сліз, намагалася зрозуміти, що відбувається. Навіщо він так вчиняє з нею?

Несподівано для них двері з гуркотом відчинилися, і в кімнату увірвалася принцеса Астелія. З люттю у погляді вона попрямувала до принца. Не роздумуючи, вдарила з усієї сили по його обличчю. Адаріс похитнувся і приголомшено звалився на підлогу.

— Брудний виродок! — кричала Астелія, її голос тремтів від гніву. — Ти чудово знав, що Марет — твоя справжня сестра!

Кинувши вже холодний погляд, з її вуст пролунало відверто лячне:

— Я довго терпіла твої витівки, та сьогодні твої дії обійдуться тобі ж боком!

Вона відкрила портал, який з тріском розверзся просто серед кімнати. Холодне світло заповнило кімнату. Схопивши принца за комір, зникла разом з ним, залишивши Марет одну в спорожнілій кімнаті.

— Все добре? — відриваючи від думок, із занепокоєнням запитала Сіль.

— Так. Не хвилюйся, морквино, — підняла погляд і посміхнулася, хоча на душі було страшенно паршиво.

У відповідь руденька награно пирхнула.

До клітки підійшов управитель арени. Похмурий і суворий чоловік у віці подивився на дівчат з непідробним інтересом, ніби вирішуючи, чи зможуть вижити у сьогоднішньому випробуванні.

Був би він звичайним глядачем, подумав би, що вони не мають жодного шансу. Але досвідчений погляд одразу може вирізнити хижаків від жертв.

— Приготуйтеся, — сказав із явною ноткою попередження. — Раджу знайти ще кілька людей у ​​команду, якщо хочете вижити. Проти вас буде Залізний Кулак. Він бере участь у боях за своїм бажанням, а це означає, що не стримуватиметься.

Марет напружилася, відчувши тяжкість відповідальності не так за себе, як за Сіль. Хоч вона і не була справжньою сестрою, втім, від цього любила її не менше, бо прожили разом усе свідоме життя. Добре, що її руденьке щастячко не знало про це...

— Нам потрібна хоча б ще одна людина, — тихо сказала дівчина, звертаючись до Сіль. Намагаючись пожартувати, продовжила: — Хоч ми з тобою теж сталеві дамочки, але проти п'ятьох, та ще з їхнім босом, можемо не потягнути. 

Та кивнула, погоджуючись із сестрою.

Проте мало хто був готовий ризикнути життям заради двох, здавалося, кволих дівчат.

— Потрібен доброволець, я заплачу, — запропонувала Марет, звертаючись до групи чоловіків, що зібралися у досить просторій клітці.

У той час, коли на арені вже когось добивали, долинуло єхидне:

— Чим? Тілом?

Інші мужики гортанно заржали.

Сіль показала кілька останніх монет, які залишилися в її кишені. На них можна було придбати пару добротних коней. Чоловіки свиснули, зацікавлені пропозицією.

— А що мені заважає взяти їх просто так? — поцікавився найнахабніший.

— Твоя розпорота ковтка, — сухо запевнила брюнетка, дивлячись тому прямо в очі.

У наступний момент він спробував наблизитися до грошей, але з хрипом впав на підлогу, зазнавши нападу від молодого хлопця з довгим пшеничним волоссям, зібраним у пучок.

— Тінь, — простягнув долоню на знак вітання, проте дівчата проігнорували жест. Він показово закотив очі й повторив спробу: — Гаразд, скажу інакше: всі примхи за ваші гроші.

— Згодні, — в один голос відповіли дівчата.

"Зійде..." — подумала Марет, оцінюючи поглядом не дуже мускулисту статуру.