Розділ 19. Ось встряли...

Їхні кроки були квапливими, відводячи в темніші та вужчі вулички. Але ми не відставали та незабаром наблизилися до повитих плющем воріт, над якими висіла табличка з написом: "М'ясний ринок". Здавалося, вона висіла там вже багато років. Дерево сильно виїла негода.

Увагу відразу привернув зовсім свіженький плакат. Заголовок, написаний великими літерами, сповіщав: "Лютий заміс! Прийди й дізнайся, хто стане чемпіоном!". Нижче заголовка наведені деталі заходу: "час — захід сонця; місце — центральна арена ринку; ставки приймаються біля входу та протягом бою". Сьогоднішні учасники та головні боси: "Залізний Кулак — непереможений чемпіон, відомий своєю жорстокістю та силою; Тінь — загадковий новачок, про якого ходять легенди". Дрібним шрифтом: "Попередження: вхід на арену на свій страх та ризик. Організатори не несуть відповідальності за ваше здоров'я та безпеку".

Натовп, заходячи на ринок, зупинявся перед цим плакатом, обговорюючи майбутні бої та вирішуючи, на кого робити ставки.

— Якого біса? Це рабський ринок! — прошипіла Марет з жахом, дивлячись крізь хвіртку.

— Що? Вони тут є? — я здивовано теж витріщилася крізь іржаві прути. — Дикунство якесь...

Оточені наглядачами, люди стояли на майданчиках при вході, чекаючи своєї черги. Натовп дзижчав; торг, мабуть, вже йшов повним ходом.

Це було далеко від того, що очікувала побачити. Хоча... що я взагалі очікувала побачити? Все логічно, адже події не віщували нічого доброго.

— До зміни влади ми про них не чули... — похмуро повідомила Сіль.

М-так, показовий результат нинішнього невмілого правління...

Я трохи скривилася, оглядаючись навкруги. Будівля мала міцні, але застарілі стіни, складені з масивних кам'яних блоків. Камінь потерпав від часу і вологи, де-не-де на його поверхні виднілися мохи та лишайники. Високі аркові вікна були забиті дошками, місцями зламаними й затягнутими павутинням. А деякі дерев'яні віконниці похмуро висіли на одній петлі, видаючи протяжні скрипи від найменшого подиху вітру. До моторошного похмуре містечко...

Ми втрьох знали, що єдиний спосіб потрапити туди — це видати себе за покупців. Іншого виходу не було.

Підійшовши до входу, зіткнулися зі стражником великого вигляду. Здоровезний амбал з перекошеним від грубості обличчям перегородив шлях.

— Гроші показуйте! — грізно прогримів.

Серце пропустило удар. Сіль нервово стиснула рукав мого плаща. Але Марет, не здригнувшись, дістала з-за пазухи важкий мішечок із грошима, який дав Цайран на покупки. Монети глухо брязнули.

Стражник присвиснув і явно задоволено кивнув, пропускаючи всередину.

У будівлю ринку ми зайшли крізь величезний склепінчастий прохід з герсами, що виднілися вгорі. Запашок, звичайно, тут...

Усередині панувала атмосфера похмурості та пригніченості. Під ногами хрумтів бруд, а навколо стояли клітки із замкненими людьми. Торговці вигукували свої пропозиції, їхні голоси перемішувалися із пошептами покупців і лайками наглядачів.

Місце, де продаються тіла і губляться душі... Усередині мене закипала лють.

— Наче продають свій товар на звичайному ярмарку! — не стримала обурення Марет.

— Аморальні виродки! Як так можна взагалі?! — висловилася руденька дівчина.

Ми озиралися довкола, намагаючись не виділятися серед інших. За кілька хвилин блукань нарешті помітили групу послушниць монастиря, що притиснулися одна до одної під пильним поглядом злісного торговця.

— Ми повинні витягти їх звідси, — прошепотіла Сіль.

Я згідно кивнула:

— Але спочатку потрібно з'ясувати, як краще це зробити.

Марет задумливо подивилася на клітки з пропозицією:

— Можливо, вдасться просто викупити їхню свободу?

Коли підійшли, худий чоловік з гострим носом і маленькими очима, що сидів на дерев'яному ящику, невдоволено насупився.

— Ми хочемо купити цих дівчат, — впевнено заявила я, намагаючись тримати рівний тон.

— Усіх чи що? — торговець здивовано задер брови, ліниво колупаючи ножем у гнилих зубах і прицмокуючи язиком.

Фу... Здається, мене і вже моїх подруг разом покорчило від огиди.

Оглядаючи з голови до ніг, його погляд зупинився на наших скромних, але очевидно дорогих вбраннях. В жадібних очах одразу затанцювали іскри. Так, сьогодні дівчата дістали з шаф свої найкращі сукні...

— Всіх, — з викликом відповіла Сіль.

Чоловік підвівся і зарозуміло посміхнувся. Похитавши головою, простяг:

— Панночки, вам грошенят не вистачить.

Не кажучи ні слова, Марет витягла з-під плаща важкий шкіряний гаманець і з гуркотом кинула його на іржавий стіл. Звук дзвінкого при падінні золота привернув увагу оточення. Работорговець підняв гаманець; криво посміхнувся, перевіривши його вміст.

— Цього вистачить? — спитала руденька з часткою зневаги в голосі.

— Послушниці ваші, — погодився з небажанням торговець. — Тільки це... забирайте їх якнайшвидше, бо на них уже...

— Стояти! — як нізвідки, перервав до болю знайомий голос.

— Якого дідька Тагос забув на цьому ринку? — я тихо прошипіла.

Він ковзнув поглядом по присутнім і завмер, мабуть, також впізнавши обличчя. Потім зупинився навпроти з безпристрасним виразом. Повільно вийняв меч із піхов, але не для нападу, а щоб обережно підняти капюшон моєї накидки та заглянути в обличчя.

— Яке неймовірне везіння... замовлення само прийшло до мене в руки! Цій — мішок на голову і до мене. Решту, — він глянув на подруг, — на арену.

Сильні руки одного з наглядачів схопили за плечі, груба тканина накрила мою голову. Звуки ринку приглушувалися, а на відстані чулися незрозумілі крики з явно непристойними лайками Марет та Сіль, яких вели на арену.

Ось встряли...