Розділ 16. А як дивиться...

Як завжди, до кімнати увійшли дівчата.

Сіль, сповнена енергії та безмежного оптимізму, миттєво кинулася до вікна і з легкістю відсунула щільно закриті штори, які, на мою думку, ідеально виконували свою функцію ізоляції від зовнішнього світу.

— Леді Астеліє, сьогодні такий чудовий сонячний день! — вигукнула вона, мовби намагаючись покращити видимість не лише в кімнаті, а й у моїх думках, вселяючи надію на більш приємний початок дня.

Та для мене яскраве світло стало лише посиленням головного болю. Спогади про вчорашній день поверталися хвилями, змушуючи знову переживати кожен момент і емоцію. Стиснувши повіки, я закрилася подушкою і тихо простогнала:

— Хтось радіє, а хтось шукає хоч одну причину не зачинити ті штори назад…

Потім усе ж повільно розплющила очі, намагаючись адаптуватися до сліпучого світла, яке заполонило кімнату. Ось дивно: служниці вони, а входять так, ніби це їхня кімната...

Вставши з ліжка, підійшла до дзеркала й на мить застигла, розглядаючи своє відображення. Стомлене обличчя дивилося без сліду ранкової радості, яка, вочевидь, належала виключно тим, хто не думає, як прожити наступний день.

Яка ж я немічна...

Хоч і невпевнено, трохи кривенько, але посміхнулася. Це був перший крок до себе. Я лише людина, і слабкість — це нормально.

Другий крок — розуміння. Треба дати собі час. Час, щоб охолонути, переосмислити події та знайти спосіб рухатися далі. Цей шлях буде довгим і важким, але я стану сильною, я впораюся.

— Щось ви зовсім розклеїлися, — сказала уважна та турботлива Марет, підходячи до мене з гарячою чашкою якогось відвару. — А як щодо підняття настрою? Сьогодні у місті ярмарок. Пропонуємо вирушити за покупками та трохи повеселитися.

— Так-так-так! — підхопила натхненно Сіль, трішки підстрибуючи на місці. — Всі ж так і роблять у депресії, чи не так? Уявіть лише: запах солодкої вати, смак яблук у карамелі, гаряча кукурудза з сиром, сукні, прикраси... Там буде стільки всього! Це безперечно зробить день приємнішим.

Її радісна, майже дитяча усмішка змусила мене усміхнутися у відповідь. А як тут відмовиш... Ідея про ярмарок справді звучала привабливо.

Я зробила ковток відвару, і його тепло м’яко обійняло горло, повільно опускаючись нижче.

Ох, дівчатка, якби не ви, я б ще годину чи дві обмірковувала свою місію в цьому світі, не виходячи з ліжка!

*** 

Вийшовши на заднє подвір'я замку, в тіні високих стін, ми виявилися свідками дивного видовища. Цайран, притулившись до стовпа, стояв з крижаною посмішкою, пильно спостерігаючи за двома вчорашніми дамами і явно насолоджуючись їх приниженням.

Обличчя колись перших красунь виражали роздратування, образу та неприйняття ситуації. Очевидно, Орія і Клея не звикли до такої праці. Схилившись над брудними відрами, зараз займалися тим, що прибирали гній зі стайні.

— А як дивиться... Справжній садист, — притиснулася ближче до кута будівлі та жестом вказала Сіль з Марет піти за моїм прикладом, щоб нас не помітили.

— Напевно, йому приносить задоволення спостерігати за чужими стражданнями. І за дамами теж, — констатувала Сіль, дівочі очі горіли обуренням.

Дроу зробив кілька кроків уперед; чоботи для верхової їзди залишили глибокі сліди в багнюці. Орія і Клея, помітивши наближення чоловіка, завмерли з огидою упереміш зі страхом. Що ще цьому божевільному на думку спаде — одному Темному Духу відомо.

— Милі дівчата, — промовив Цайран. Голос був м'яким, але в ньому відчувалася й твердість. — Можу позбавити вас цього приниження, однак лише цього разу. З однією умовою — будете мені сьогодні старанно прислужувати, а я забуду про дурну провину. Вибір за вами.

Марет помітно напружилася, не відриваючи очей від чоловіка у темному костюмі, який вигідно підкреслював його темне волосся та бліду шкіру. Не стримавшись, роздратовано висловилася:

— Та він не просто наглядач, він бабій!

Її щоки залилися рум'янцем. Цікаво. Дівчина намагалася приховати свої почуття, але для мене це було надто очевидно.

Сіль, теж уловивши це, схилилася до мене й прошепотіла: — Бачите, як вона дивиться на нього? Прямо любовна лихоманка...

— Мовчати, Сіль! — прошипіла та, почервонівши при цьому до самого коріння волосся.

Руденька у відповідь тільки тихо пирхнула.

Зненацька, з гострим поглядом чорних очей, Цайран повернувся до нашого боку. Здалося, ніби бачить крізь стіни. Ми на мить навіть завмерли, але потім, наче по команді, зі сміхом швидко побігли геть.