Розділ 5 (Автор). За дверима кабінету

— Ну, нехай... Куди тепер? — прошепотіла дівчина, обережно рухаючись темним коридором, освітленим лише кількома факелами. 

Колишній чоловік Ясі був архітектором, і за роки спільного життя вона непогано розібралася в архітектурних стилях. Ця частина замку з її витонченими колонами та просторими коридорами одразу нагадала їй епоху Ренесансу: симетрія, декоративні елементи та легкість каменю. Ніби створено для того, щоб захоплювати, а не захищати.

Але тільки-но зробила кілька кроків, як з-за рогу раптом почувся звук. Хтось наближався. Прагнучи уникнути пильних очей варти, проникла крізь щілину прочинених дверей кабінету й затамувала подих. Дійшовши висновку, що тут нікого немає – з полегшенням видихнула.

Ця несподівана поява розбудила Зейлона, який задрімав у кріслі, прихований у затінку ширми. "Розумні рішення приймалися швидко, але вона була швидше за них. В активному пошуку неприємностей?" — подумав, ловлячи кожен її рух. 

— Останній раз, коли потрапляла в подібну колотнечу, мені доводилося тікати через вікно кабінету чоловіка, — ледь чутно шепотіла в обуренні.

"Який ще чоловік?" — від інформації він аж прокинувся і зрушив у кріслі. Збентежено прикусив губу, розмірковуючи над можливими роз’ясненнями. Чому б принцесі Астелії вказувати на чоловіка, коли сама незаміжня?

Яся наближалася до масивного столу, вдивляючись у кожну деталь кімнати. Стіни від кута до кута були наповнені старовинними свитками та документами, що висвітлювалися мерехтінням вогню.

Сівши за стіл, поклала підборіддя на зігнуті коліна і почала уважно вивчати документи, повільно перегортаючи та перебираючи. Карі очі ковзали рядками.

Здивувавши брови, погляд зупинився на дівчині з новим виразом. Вона виявилася складнішою особистістю, ніж здавалося. Цікавив мотив. Спостерігаючи, Зейлон задумався про причини її несподіваної появи у цьому кабінеті: "І навіщо це робить? Шукає щось, що може використовувати проти мене? Чи це просто дамська впертість і спроба перевірити мої межі?".

— Дивно, не помічають таких очевидних рішень, — промовила вона, роблячи позначки на папері. Час минав, Яся затрималася, активно записуючи роздуми.

Потім встала, потягнулася і почала оглядати корінці рукописів, ведучи вказівним пальцем та дістаючи потрібний.

"Невже Астелія жриця смерті?" — зробив припущення, піднімаючись та звертаючи увагу на дивне вбрання принцеси. Цікавило почути відповідь.

— Чого ти блукаєш у таких місцях одна? — прозвучав холодний голос Зейлона. Очі, темні, як ніч, дивилися з неприкритою цікавістю.

Яся обернулася і завмерла в заціпенінні. Зіткнувшись із небезпекою бути виявленою, злякано впустила книгу, яку щойно взяла з полиці.

— Пробачте, я не знала, що цей кабінет вже зайнятий, — відповіла, намагаючись надати своєму голосу впевненості.

— Ритуальне вбрання тенгелії? — маг підняв брову. 

— Що? — перелякано оглянула свою сукню.

— Мила Астелія, ось тільки не кажіть, що ви не знаєте про що йде мова, — простяг маг, подумки додавши: "А потім з невинною чарівністю піде когось на вівтарі різати. Ну-ну..."

— Я справді не знаю про що ви. В кімнаті не було іншого одягу, тільки цей, — спробувала виправдатися дівчина.

— І книга з ритуалістики в руках виявилася просто так? — задер брову, роблячи крок ближче. 

— Теж випадковість… — насупилась, зробивши крок назад, а потім підвела очі, тримаючи погляд: — Впевнена, що це лише непорозуміння.

Вона намагалася виглядати впевненою, однак все вказувало на те, що ситуація під контролем саме у нього.

— Непорозуміння? Думаєте, я настільки дурний, щоб повірити в це? Ви лізете у мої справи, принцесо. Небезпечна гра, — заявив, не вірячи таким винятковим збігам. Голос став ще нижчим: — Ви не відповіли на моє питання. Що шукаєте тут, у серці замку?

— Я випадково зайшла сюди. Не знала, що це ваш кабінет... — Яся почала пояснювати, але була неприємно перебита погрозливим тоном чоловіка, який вже був втягнутий у свою власну реальність.

— Думаєш, я повірю в таку маячню? — жорстко схопив за тонке зап'ястя. Його очі сяяли від люті.

Тривалий момент напруженості застиг у повітрі, очікуючи вирішального руху. Із заплутаним волоссям та диханням, що ледь стримувалося, дівчина стояла перед ним, наче здобич перед хижаком. Гидке відчуття жертви.

— Та йдіть ви… — з силою вирвала руку і роздратовано штовхнула ногою книгу, прямуючи до виходу. — Щоб я не сказала, ви все одно в це не повірите!

Вона навіть не підозрює, наскільки права у його думках. Ніколи не повірить. Ніколи.

— Раджу не робити зайвих рухів. А інакше тобі доведеться пошкодувати, що дав шанс на друге життя! — кинув їй у спину, нагадуючи про те, що може зробити. 

—  А я й не хотіла цього "другого"! —  Астелія показала якийсь незрозумілий для нього жест пальцем і зникла за дверима.