Розділ 14. Йдіть!

Бенкет тривав до пізньої ночі та підходив до завершення. Учасники події поступово почали розходитися, віддячуючи новому королю за гостинність і запевняючи його у своїй підтримці. Просити допомоги ні в кого не хотілося, тому виходила з бенкетного залу з думкою, що якось сама зможу знайти шлях до кімнати.

Відпочити після виснажливого вечора було єдиним бажанням.

Йшла далі, а навколо ставало темніше... Поворот за поворотом, і ось прийшло усвідомлення, що остаточно втратила шлях. Це був не замок, а ціле велике місто зі стінами та звивистими коридорами, які здавались нескінченними.

Тісні проходи поглинали світло, а я мимоволі прислухалася до кожного шереху. Звуки чужих кроків змусили здригнутися. Без роздумів кинулася вперед, намагаючись якнайдалі віддалитися від тіні переслідувача. Проте чим швидше рухалася, тим швидше наближався невідомий.

— Астелія! — луною загорлав чийсь голос, за яким почувся шалений сміх.

Охоплена панікою, побігла з усіх ніг, не розбираючи дороги. Зачепившись об стик плит, впала на холодну мармурову підлогу. Біль у коліні відгукнувся гарячою пульсацією. Підводячись, притиснулася до стіни, не знаючи, що робити далі.

Наближаючись сановитою ходою, переді мною застиг Тагос.

— Погань, твоїх же рук справа, — прошипів він крізь зуби.

— Якщо ви про зіткнення з кондитерським шедевром, то відповідально заявляю, що ні, — гаразд, я передумала, статус "наймерзенніший" від Цайрана з почестями переходить Тагосу. Потім додала: — І взагалі, раджу під ноги дивитися!

Хапаючи мої щоки пальцями, щетинисте обличчя спотворилося від люті.

— Я знаю, що ховається за твоїм янгольським обличчям, тенгелія. Ти думаєш, ніхто нічого не знає, га? — прогарчав чоловік. Його хватка стала ще сильнішою, завдаючи болю. — П'ятнадцять людей із мого загону з розпореним черевом! І це все цими ніжними ручками?!

— Відпустіть негайно! Я й гадки не маю, про що ви! — мій голос тремтів, а тіло кинуло в холод. Разом з цим захлеснуло внутрішнє занепокоєння.

Зібравши усі сили, вдарила чоловіка в живіт. Тагос зігнувся, та невдовзі його рука занеслася для удару. Замружилася й закрила голову руками, чекаючи болю, проте замість цього почула хрускіт кісток разом зі стогоном. Здивовано розплющивши очі, побачила постать Зейлона, що здавалася втіленням впевненості.

— Дівчина попросила її не чіпати, треба було зрозуміти з першого разу, — він промовив рівним голосом.

Тагос, морщачись від болю і притискаючи зламану руку, зашипів:

— Я це так не залишу! Ховаєшся під спідницею жриці темних, Зейлоне?

— Загалом, у мене немає звички на одній руці зупинятися, — спокійно відповів маг. — Раджу охолонути, поки решта кісток ціла.

Тагос кинув на мене повний ненависті погляд і стиснувши зуби, пішов, залишивши нас у темному коридорі.

— Скажи чесно, я так само бридко виглядав у твоїх очах? — спитав Зейлон, повернувшись до мене.

— Є трохи... — зітхнула зі змученою посмішкою. — А що, у його діях своє відображення побачили?

— Є трохи... — кашлянув у кулак. Маг посунув у бік волосся, закріплюючи його за вухо. М'яко посміхнувся і сказав: — Астелія, можливо, для мене настав час провести тебе до покоїв?

— Звучить чудово, — відповіла я.

Він дістав з кишені невеликий кристал і стиснув його. Відразу ж відбулося щось фантастичне: простір навколо засяяв яскравим світлом, а перед нами відкрився портал. Збрехала б, якби виголосила, що мене вже нічого не дивує...

— Ходімо, — чоловік простягнув долоню.

Виходячи з блискучого порталу, відчула, як тіло нахиляється назад, погрожуючи зірватися з ніг. В останній момент знайшла підтримку у вигляді грудей Зейлона та схопилася за його сорочку.

— В... Вибачте, — сказала нервово, зітхнувши, намагаючись відновити рівновагу.

Він стояв настільки близько, що між нами не було жодної дистанції. Неймовірна сила дотику руки та тепло його тіла змусили залишитись на місці, попри моє бажання миттєво відсторонитися. Чоловік не поспішав відпускати, тримаючи за плече. Піднявши голову, зустріла його погляд, в якому спалахнули два полум'яні вогники. Наступної миті тепле повітря торкнулося волосся, викликаючи тремтіння й розпечене почуття всередині мене.

— Не вибачу, — промовив його голос, ледь помітно здригнувшись, але слова звучали набагато глибше, ніж проста відсутність вибачень. Відчула, як грубі пальці повільно ковзнули по моєму плечі, а серце почало битися швидше. Його рука опустилася нижче і видала слабке свічення, знімаючи запалення, що пульсувало від опіку какао. Потім сів навпочіпки, піднімаючи сукню, оголюючи моє розбите коліно та прибираючи колоритне забиття.

— Ну і добре... — прошепотіла, зачаровано спостерігаючи за діями Зейлона. Що сказати, у моєму світі мені без одного року тридцять, і такі речі давно вже не лякають.

Минуло кілька миттєвостей. Беручи себе до рук, він глибоко вдихнув і підвівся, перш ніж висловити наступні слова.

— Мені про все доповіли. Враховуючи сьогоднішні події, прошу не пересуватися за межами кімнати та не залишати її самостійно. Це для твоєї ж власної безпеки, — багатозначно подивився на місце, де ще вранці лежало закривавлене тіло.

Хвилюється? Чи справді хвилюється, враховуючи, що планується продаж мене в ролі племінної кобили якимось монстрам неземного походження, які не проти й чоловічку на зубок скуштувати?

Вириваючи з моменту в реальний світ, усередині щось похололо. Я різко відсторонилася, між нами знову постала дистанція. Він зробив крок у спробі наблизитись, але моя реакція була наполегливою. Відсторонилася ще далі.

— Залиште мене! — з люттю прошипіла, відчуваючи хвилю занепокоєння і гніву.

— Астелія... — розгублено вимовивши ім'я принцеси, ніби не розуміючи, як це все так сталося.

— Повторююся – йдіть! — сказала з таким самим настроєм, у якому була присутня суміш розчарування та рішучості. — Я знаю про ваші плани. Турбота про мою безпеку – лише імітація людяності. Ви хочете скористатися мною і нічого більше!