Розділ 11. Солодкий смак влади

Банкет розпочався з урочистого підняття келихів на честь нового короля та його союзників. Взяла до рук свій келих вина, намагаючись зберегти псевдокоролівську гідність, але в очах точно видно: це те саме вино, яке пролито з моїх нервів.

Зал був наповнений різноманітними за статусом та походженням гостями. Всі спілкувалися, жартували, насолоджувалися смаколиками з напоями, забуваючи про недавній бій та буденні справи. Пишні вбрання зливалися зі звуком живої мелодії й гуркотом розмов.

Зейлон розташувався поряд. Якщо його описувати, то виглядав симпатичним хлопцем, близько тридцяти років, випромінюючи саме втілення влади. Помірно кремезний, жилавий та високий на зріст.

Все в ньому таке величне і сильне, що навіть дивуюся, як його темна розстебнута на кілька ґудзиків сорочка взагалі змогла витримати таку непомірну кількість мужності. Мабуть, вона теж нещодавно була піднесена до королівського статусу.

Мені він чимось віддалено нагадував Астелію: світле волосся, чітко виражені вилиці та риси обличчя, великі розкосі очі, бліда шкіра. Можливо, одного етнічного походження. Хоча спочатку Галлея та Альтаїр належали до різних королівств, і Зейлон з принцесою були нащадками різних правителів. Та хто їх знає, як тут усе перемішано? Я особливо не помічала якихось відмінних національних рис у місцевого населення...

На протилежному краї столу своє місце займав Синабір, відомий також як король Пальфіра. Видно, що між ним та моїм сьогоднішнім кавалером є якась складна історія, але схоже, це не заважає трохи пожартувати один над одним. Цей контраст між владою та простотою робив їх більш доступними та близькими для оточення.

А про темного ельфа дізналася доволі незвичайну річ.

— Отже, він син короля, а то його тато? — спитала, кивнувши у бік Синабіра.

Тим часом захмелілий Цайран зубасто-ікласто посміхався, приділяючи увагу черговій дамі, запрошуючи її на танець. Та зніяковіло прикрила віялом обличчя й простягла руку, приймаючи запрошення.

— Ні, король його двоюрідний правнук. Бачиш, він навіть ніс такий же успадкував, —  куточків губ мага торкнулася легка посмішка.

Мене теж знатно осягнула легкість. Не змогла втримати смішок. Може, він чимось і схожий на свого родича, ось тільки король був звичайною людиною. А згодом прийшло усвідомлення. То це йому скільки років? Тобто дроу старший за Синабіра, який вже у віці? Ось це так новина, а виглядає однолітком Зейлона.

— То він королівської крові? А я думала слуга, — промовила з жартівливим настроєм.

— Та й ти на принцесу не дуже схожа, — помітив, відрізуючи шматочок від стейка.

— З цим не посперечаєшся, — зітхнула, подивившись на своє відображення з металевого глечика. У ньому стояв букет ромашок, серед яких тихо метушилася пара сонечок. Врешті-решт, навіть не можу уявити, коли правда мого переміщення може оголитися. Потім заінтриговано звернулася: — Зейлон, а вам теж вже за сотню?

— Ні, мені пощастило, я ще не пенсійного віку, — відповів зі смішком в очах.

— А що, любиш старшого віку? — поцікавився Цайран, сідаючи на вільне місце біля мене. Я скривилася, не оцінивши його фамільярність. — Запросити тебе на побачення?

— Куди, у будинок пристарілих? — закинувши черговий шматочок пирога до рота, кинула питальний погляд з-під лоба.

Зейлон засміявся, ляскаючи по коліну, тоді як дроу скривився у виразі роздратування, з натяком на подальшу розправу.

Якийсь темноволосий чоловік голосно покликав пажів, наказавши принести величезний торт. Він був зроблений так ретельно, що виглядав копією справжнього трону Галлеї.

— Знов цей Тагос, — приречено зітхнув хлопець з тацею. Навіть стало його якось шкода.

У міру того, як келихи наповнювалися вином, ситуація ставала все більш розкутою. Музика грала, сміх лунав, а інтриги проникали у кожен куточок зали.

— Що, мої дорогі, — вигукнув витівник, тримаючи в руці пляшку з алкоголем, — я завжди казав: століттями галлейські монархи настільки любили свої трони, що навіть спробували б їх на смак!

Зал загомонів згодою. Гості переглядалися зі смішками та глузливими коментарями, одночасно косячись у мій бік. Цайран не зміг утриматися і приєднався до цих веселощів:

— Завжди мріяв про смак влади! 

Сміх рознісся по всьому приміщенню, а Тагос не став зупинятися, зловісно пожартувавши:

— О, принцесо, я приготував спеціальне місце для вас поряд з троном. Думаю, вам сподобається вид на підданих!

Дитячий садок... Вже мала намір встати та піти, але Зейлон утримав за зап'ясток.

Спробувала посміхнутися, проте посмішка вийшла звірячою. Відповіла в тон:

— Як щедро з вашого боку, Тагос. Ви випадково не переплутали свій меч із кулінарним ножем? Сумно спостерігати, як сильний воїн опускається до дитячих жартів.

Його обличчя скривилося у відвертій ненависті. Він хотів щось сказати, та не встиг. Краєм ока вловила непомітний жест руки Зейлона з невиразним сяйвом. Раптом жартівник "випадково" спіткнувся о свою власну ногу і впав прямісінько у торт.

— Так тобі й треба, — прошепотіла зловтішно.

Гості весело реготали, спостерігаючи, як обгорнений вершковим кремом чоловік, що мав солідний статус одного з найсильніших воїнів, намагався вибратися з тіста.

— Ми могли б перейти до чогось менш образливого для гастрономічних насолод? — запитав новоспечений король, зберігаючи спокійну манеру.

Зал загудів згодою. Пажі швидко прибрали відламані шматки торта, посуд з напоями вирішили також замінити на свіжі запаси. Бенкет продовжився з новою енергією та бадьорим настроєм.