Розділ 10. Незручна розмова

Покинувши трибуну, ступила у тьмяно освітлюваний коридор. Рухи давалися важко. Цегляні стіни повертали відлуння і голоси, немов сторожеві свідки минулих подій. Обличчя людей майже не залишали відображення у свідомості; вони зникали на тлі відчуття якоїсь порожнечі. Я відірвалася від усього цього...

Плеча торкнулася рука. Обернулася й зустріла погляд Зейлона.

— Тобі недобре? — неголосно спитав. Я кивнула, відчуваючи, що слова гублять зміст у цей момент. Згодом промовив: — Наразі заплановано проведення святкового застілля. Можу доручити супроводити у покої для відпочинку.

— Ваші показові дії... Не вдавайте, що турбуєтеся! Співаючи гімн лояльності на публіці, для вас мої руки вже вкриті кров'ю зради. А ви мене навіть не знаєте, — сказала, обіпершись на стіну, відчуваючи запаморочення.

Чоловік із подихом похитнув головою, ніби не оцінюючи, однак розуміючи.

— Ти досить добре знаєш, що таке влада, Астелія. І вона не завжди має бути приємною. Це не квітковий майданчик. Існують обставини, коли потрібно діяти строго, щоб утримати стабільність та своє обличчя перед народом.

— Стабільність? Влада, що підіймається на підставі приниження? Це не влада, а лише страх, — засміялася якось неприродно. — Що ж вас так лякає, Зейлон? Слабка та немічна дівчина? Я в це не вірю.

— Ти надзвичайно прониклива, — признав чоловічий голос, прозвучавши несподівано м'яко. — Не сперечаюся. Пішов легким шляхом і мав виключно особисті цілі. Хотілося завдати тобі неприємних відчуттів.

— Ваша поведінка якось не співвідноситься з наявним статусом, не знаходите? — кинула докірливий погляд.

— Це правда, повівся я, як маленький хлопчик. В мене також є свої причини, небезпідставно, як знаєш. Але прошу дати ще один шанс і дозволити виправити зроблені помилки, — подивився з-під чола, зачісуючи назад рукою волосся.

Та що з ним не так, чого від мене хоче, не можу зрозуміти? Чергова маніпуляція, втирається у довіру, щоб потім що? Знову принизити?

— Я... дозволю вам загладити провину. Лише цього разу, — відчувала суперечливі почуття. Мої думки бурхалися, вагаючись між бажаною довірою та розумом, який попереджав про можливі небезпеки. Проте так бажала повірити, знайти хоч у комусь захист та плече підтримки. — Але ви повинні зробити крок у мою сторону.

— В такому випадку прошу прийняти цей жест як знак підтримки, — обережно взяв мою долоню та розмістив на своєму лікті.

Світло вогню падало на зосереджене обличчя. Від нього пахло силою та тестостероном. Соромно зізнатися, аж задивилася. Чи то магія, чи дивовижна здатність до регенерації, однак від глибокого порізу на щоці залишився майже непомітний тонкий шрам.

Нічого не можу вдіяти з суперечливими відчуттями, що раптово виникли. Дратувала одна тільки думка про несвідому внутрішню прихильність.

Ми продовжували йти вперед, обминаючи інших. А я все ще не могла уявити повну картину того, що зараз відбувається.

— Зейлон, — голос здригнувся, та швидко взяла себе в руки. Не знаючи навіть, як правильно поставити запитання, продовжила: — Чому вам допомагає король Пальфіра?

Його вигляд став невизначеним, ніби вагався, чи варто говорити. Потім задумливо поглянув на мене та відповів:

— Слід було б знати, що твій батько забрав життя його сестри.

— Вибачте, з певних причин я не володію цією інформацією, — прошепотіла, намагаючись прибрати руку. Він не відпустив, продовжуючи міцно утримувати.

Чоловік скосив погляд, здивований моїми словами.

— Ти ставиш правильні питання. Відповісти на них не так просто, як може здатися, — твердо зауважив.

— Я не шукаю збройних конфліктів, тільки хочу знати правду, — сказала м'яким голосом, прагнучи уникнути надмірних висновків. — Це допоможе краще зрозуміти вас і ваших людей, навіть якщо "не так просто".

Він усміхнувся з легкою іронією, так нічого й не відповівши. А мені остаточно стало незручно.