Розділ 9. Хай повстане з попелу великий Альтаїр!

Кожен крок нерівною підлогою здавався неприродно гучним. Прохід освітлював магічний шар дроу. Дивовижне видовище, наче в його долоні горіло невеличке холодне сонечко. Проте сам виглядав як комбінація живої ночі та антисимпатичного настрою, ведучи мене жахливими тунелями.

— Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що повинна тримати язик за зубами? Ні слова Зейлону, — про щось нагадав Цайран рівним тоном.

Про що це він? Принцеса з ним знайома? У них є спільні секрети?

Я мовчала, бо не знала, що відповісти.

Чоловік відірвався від карти й задумливо глянув у темряву попереду. Озирнувся з обох боків. Знайшовши потрібне місце, він щось прошепотів і провів рукою по давній кам'яній кладці. У стіні з'явилося ще одне розгалуження.

— Не чую відповіді, — повернув мене за плече з біснуватим поглядом.

Бридкий тип.

— Якби ви трошки натякнули, про що мова... — обережно вимовила.

Всередині все стислося. Як можна сказати те, чого не знаєш? Мені й говорити нема чого.

— Не жартуй зі мною! Трохи натякну. Промовиш хоч слово – я тобі горлянку переріжу! — прогудів його голос, коли присунув моє обличчя за потилицю. Я тільки й зробила, що кивнула, а він різко відійшов.

Та скільки можна витирати об мене ноги?! Дістали вже, імпульсивно-агресивні представники тваринного світу.

У міру просування коридорами знайшлася мить для дрібних роздумів. Думками не знаходила собі місця. Здається, вкотре стала учасницею небезпечної гри.

Зрештою, не так часто дівчину з сусіднього світу ведуть на церемонію проголошення нового короля, чи не так? Але краще б вона проходила без моєї присутності...

Шлях привів до королівської трибуни з видом на величезну площу, яка розстилалася як океан бетону. Натовп був настільки густий, що здавалося, навіть повітря стало щільнішим. Тисячі очей сфокусувалися на принцесі Астелії.

Лунали пошепки, крики та висвисти з різноманітним змістом – від співчуття до відвертого глузування та ненависті. На тлі гулу виділялися окремі фрази, які пронизували навіть крізь мою стійкість. "Потворо тирана!", "На плаху її!", "Йди в пекло!" — таке різноманіття думок виражало весь негативний спектр ставлення до Її Королівської Високості.

Серце шалено билося, а в голові пульсувала кров. Не чекала я такої спрямованої уваги. Справді відчула, як гаряча пляма приниження поширюється щоками. Зирнула вниз, спробувавши приховати внутрішню тривогу. Стояла як п'єдестальне лякало і боролася з раптовим шквалом емоцій.

Зейлон вийшов у центр, проголошуючи початок церемонії. Народ стих, жадібно вслухаючись у кожне слово.

— Дорогі піддані, друзі та союзники! Протягом багатьох років ми жили під загрозою та тиском. Нас винищували та стирали з історії. Але витримали! Тільки завдяки єдності та непохитній рішучості зуміли протистояти всім викликам. Пам'ятайте: кожен з нас, хай то простий селянин або великий воїн, грає свою роль у збереженні та процвітанні нашої землі. Нехай ця подія слугує нагадуванням, що навіть за часів випробувань наша нація залишається непорушною та незламною, — його слова зустріли з оплесками та гучним захватом.

Продовжив вже старший незнайомий мені чоловік:

— В цей день ми стоїмо на рубежі історії, яка залишатиметься у пам'яті ще довгі сторіччя. Землі Альтаїра, колись захоплені та втягнуті до складу Галлеї, нарешті повертають свою справжню славу та ім'я! Цей перехід до істинної назви відображає прагнення відновлення спадщини й гордості, а також є символом нового етапу. Як правитель Пальфіра, непохитно заявляю, що наші народи завжди стоятимуть поруч, підтримуючи один одного. Хай повстане з попелу великий Альтаїр!

— Хай повстане з попелу великий Альтаїр! — натовп одноголосно підтримав клич.

Цайран, тримаючи спеціальну скриньку з короною, промовив:

— Сьогодні озираємось на минуле, але також дивимось у майбутнє. Ми зібралися тут, щоб проголосити нового короля, який бере на себе відповідальність за добробут та єдність нашого королівства. Її Високість Астелія з гордістю передає давнє знамено та символ нової влади.

Взявши корону, підійшла нестійкими кроками. Погляд Зейлона був прямим і пронизливим, від чого я трохи забарилася. Мозолисті долоні лягли поверх моїх тремтячих пальців, допомагаючи в завершенні посвяти.

Самобутній спосіб принизити, придушити, показати всім, що влада для мене тепер лише формальність. Я все усвідомлювала. Тут усі це добре розуміли. Найкращі інтриги граються відкрито.

Дроу вигукнув:

— Безсмертя Зейлону Тейгану, правителю великого Альтаїра!

Народ підхопив з оваціями.