Розділ 4. Жіноча подоба

Немов звертаючись до самої себе, сумно промовила:

— І чому він такий страшний?

А всередині туга, що тягне. Ні, не моя. Здавалося, це була частина Астелії, яка луною залишалася у моїй свідомості.

Відповіддю до думок, дзеркало знову покрилось хвилями, і відобразило картину з такою виразністю, що створювалося враження, ніби я сама там присутня. Перед очима розгорнулася несподівана сцена.

Чоловік, вже чистий і вдягнений у строгий костюм, увійшов до якогось кабінету та відкрив теку з документами. Вдумливо перегорнув кілька сторінок, взяв наступну. Потім подивився на вхідні двері, через які в піднесеному настрої увійшла вже розкішно фігуриста білявка у червоній сукні. Наблизившись до нього з витонченою грацією, невимушено розташувалася на столі, грайливо стукаючи по поверхні заточеними чорними кігтиками.

  — Зейлоне, котику мій. Тобі варто інколи відриватися від своїх папірців, а то зовсім можна загнутися, —  з натяком кокетливо посміхнулась гострими іклами. Красуня заправила пасмо за вушко і нахилилася так, що вміст декольте вже не залишав місця для фантазії.

— Цайран, здається, ти занадто вжився в роль, — не відриваючись від прочитання паперів, помітив байдужим тоном. — Як йдуть справи?

Далі трапилося щось, що виходить за рамки передбачуваних процесів.

Лялькове тіло спотворилося, наче реальність сама виверталася навиворіт. Дівчина змінювалась повільно і плавно, ніби розтікаючись з однієї форми в іншу. Волосся, раніше довге та густе, вкоротилося до підборіддя і набуло чорного кольору, обрамляючи мужнє обличчя з різкими контурами. Образ перетворювався яскраво виражаючи м'язи. Плечі розширювалися, надаючи нової сильної форми. Жіночий одяг покрився тінями й зник, залишивши місце темним штанам та сорочці.

Від побаченого стало погано. Дуже погано. Я взяла склянку води та опустилася на килим, намагаючись не втрачати події.

— Приманка в пащі. Темні в очікуванні офіційного візиту з принцесою, — відповів вже представник сильної статі. — Тож раджу поквапитися зі справами.

Чоловік відклав папери, трохи напружившись:

— Почекай, — начебто відчувши присутність стороннього. Дещо подумавши, щось прошепотів.

Дзеркало тріснуло зі скрипливим звуком.

— Ну ось і все. Накрилася моя камера спостереження, — сумно зауважила, дивлячись на розкол. Гарний був агрегат.

Про що це вони говорили? Що за темні та навіщо їм принцеса? Нічого не зрозуміло.

Кілька хвилин сиділа, вдивляючись у порожнечу та осмислюючи побачене. Щось би вигадати, але що? Сенсу сидіти не було. Тому попрямувала шукати, де можна змити залишки засохлої крові.

Біля каміна виявились дверцята. Там знаходилася невелика купальня з вишуканими меблями. Відкрутила кран. Не довго думаючи, повернулася до кімнати.

— Нема чого підглядати, — подивилася у відображення з нав'язливою думкою, ніби хтось теж може шпигувати за мною. 

Рішуче стягнула покривало з ліжка та прикрила дзеркало в купальні.

У напівтемряві розсіювалося ніжне світло полум'я запашної свічі. Повільно занурила руки у теплу воду, спостерігаючи, як червоні плями розчиняються та зникають. Невдовзі й сама опустилася. Заплющила очі й вдихнула тонкий приємний аромат, що неспішно заповнював простір.

— Отже, тебе звати Зейлон... — гмикнула, здуваючи з долоні піну. Настільки зарозумілий, сильний і холодний, що аж бісить. А я слабка, зовсім непристосована до дикого світу... Зізнаюся – відчувала заздрість.

Йти нікуди, робити нічого. Доведеться пройти через невідоме. Перше, що потрібно зробити — це вижити у цьому світі. Одне знаю точно: обов'язково знайду спосіб повернутись додому. Та й гріх приховувати, безперечно налаштована на помсту колишньому — стовідсотково гнитиме за ґратами! Він заплатить за те, що зробив з моїм життям.

Всередині затисло від уявлення, як мама зараз піддається горю над моїм холодним тілом... Все ж залишалася надія знайти хоч якусь зачіпку для повернення. Бодай заради того, щоб повідомити батьків, що я жива, що ще існую. Чи повірять?

Час пролетів непомітно. Рушників не було, а краплі води ще відчувалися на шкірі. Обмоталася в махровий халат, який ввібрав залишки вологи.

Зайшовши назад до кімнати, влаштувалася на ліжку, підклавши під спину подушку. Дивлячись на дерев'яні стельові балки та напівпрозорі балдахіни, які м'яко колихалися від протягу, трохи покрутилася і нервово відкинула ковдру.

— Ні, ну так не можна! Що я взагалі роблю? — тієї ж хвилини встала, знайшла дивну чорну сукню, швидко її натягнула й ковзнула за двері.