Розділ 3. Чуже тіло

Прийшовши до тями, відчула жахливу нудоту. Піднялася на ліктях і сперлася на різьблену спинку просторого ліжка.

— Що це?. — прошепотіла хрипким голосом, ошелешено оглядаючись навколо. Тіло скував холодний піт.

Приховані у мороку кімнати меблі виглядали велично і вишукано. В пітьмі лунали тихі звуки тріску дерева разом з примарним шелестінням маленьких вогників. Навпроти стояв старовинний камін, оточений висіченими з каменю фігурами страхітливих істот. Він випромінював тьмяне свічення, немов дихаючи життям.

Де я?.

Це місце не мало нічого спільного з моєю реальністю. Радше нагадувало фрагмент із далекого середньовіччя.

Знаю, що йшла на роботу, а далі... А далі картина страшної автомобільної аварії виникла яскравим вибухом у голові. Згадала про очі колишнього чоловіка, сповнені злості та ненависті в момент, коли він націлив своє кермо прямісінько у мій бік.

Навіть після розлучення він не змарнував шансу мене знищити...

Та найгірше було інше.

Спогади не обмежувалися тільки цими обставинами. У свідомості постала інша ситуація, інші обставини – такі ж реальні та виразні.

— Цілковита маячня… — прошепотіла я, не вірячи самій собі.

Я бачила себе, яка стоїть на колінах серед кривавої битви та руїн. Меч, тремтячий у руках, видавав слабке свічення. Десь за спиною долинув погрозливий шепіт "Здохни!". Потім низка образів: спалахи вели за собою оглушливі вибухи, крізь зруйнований дах проглядалося затягнуте хмарами небо, несамовиті крики, брязкіт заліза, чиєсь обличчя, нестерпний біль...

— Цілковита маячня... — не вірячи самій собі.

Рішуче встала, витерши емоції, які набігли сльозами. Підлога під ногами похитнулася, а у вухах зашуміло. Відзначивши невластивість рухів, ще раз озирнулася.

Прослизали тутешні запахи: дорогі парфуми переплітались з натяком на стару пилюку. Очевидно, покої зберігали історії довгих років.

Мене оповило холодним вітерцем, що тягнувся з-під шовкових штор. Тканини хиталися під повітряним потоком, впускаючи в приміщення тьмяне місячне світло, роблячи акцент на одній зі стін, яку прикрашало масивне дзеркало в антикварній рамі. Зображення виглядало дивно та спотворено. Воно ніби передавало лише верхній рівень цього лячного місця, залишаючи поза межею видимості глибокі й темні секрети.

Підійшла ближче, погляд знову зупинився на великій дзеркальній гладі. Відображення показувало образ чужої для мене дівчини.

— Це неможливо, що відбувається? — простогнала й торкнулася стиглими пальцями скла, намагаючись стримати хвилю паніки. Але вона все одно накочувала велетенським валом. Питань було безліч, відповідей — жодної.

Виходить, Андрій справді мене вбив?..

Відповідь прийшла сама. Так. Він це зробив.

Відчай повз під шкіру.

Допоможіть… я померла…

Уявлення миттєво підкинуло абсурдну картину заголовків новин: «Інтрига року: чоловік збив колишню на пішохідному переході. Сусіди стверджують — сварилися через паркування». Невеселий жарт якийсь...

Тож... де ж я зараз тоді? Як тут опинилася? І що за інші спогади?

Шкода, дзеркало мовчало і продовжувало відображати незнайомку, віддалено чимось схожу на мене, але молодшу років на десять: тонке й тендітне тіло одягнене у світлу нічну сорочку, руки з ногами вкриті дрібними шрамами, світле волосся неохайно спадало довгими локонами, а у великих карих очах причаївся страх з нерозумінням.

Раптом почало відбуватися дещо дивне. Відображення вкрилось брижами. Від несподіванки серце забилося частіше. Поступово відокремлювалися обриси кімнати, яка явно не належала мені. Зазирнув у новий образ, охопило здивування: у старовинному кухонному приміщенні нервово шепотілися між собою дві служниці.

Пригнічене зацікавлення взяло гору. Вирішила спостерігати за подіями далі, а вони так і не помітили моєї присутності, продовжуючи свої таємничі справи.

Сама не знаю, як вдавалося зберігати спокій весь цей час. Хоча сягало усвідомлення, що уявна безтурботність у голові — наслідок пережитого стресу. Чи може я просто збожеволіла?

З нерозбірливого діалогу стало відомо: дівчат звали Марет і Сіль. Марет — висока та струнка брюнетка з довгими косами, Сіль — невисокого зросту з рудим кучерявим волоссям, зібраним у неохайний пучок.

Закінчивши розмову, служниці взяли на тацю їжу і вийшли в довгий багатовіковий коридор. Зробила висновок, що ця таця прямувала комусь важливому, можливо, пані чи панові будинку.

Вони обережно переступали... що, мертві тіла?! 

Та їх лежало десятки, а то й більше! Серед них були й ті, хто ще рухався, хто стогнав і просив допомоги, а когось просто відтягували за ноги.

До горла підступила нудота, у вухах миттю зашуміло.

Не може бути... У якій м'ясорубці я опинилася? Це однозначно жахливе місце!

Відображення розлилося хвилями та повернулося до свого початкового стану, наче магічна завіса зникла. Двері до кімнати відчинилися, а слідом увійшли ті самі дівчата.

— Ваша Високість, ви прокинулись! Як себе почуваєте? — радісно вигукнула рудоволоса Сіль, відчепивши долонями.

— Приголомшено, — відповіла з нервовим сміхом, невідривно продовжуючи дивитись у дзеркало. 

Шок-контент упереміш з фільмом жахів. Немає слів... Світ навколо перетворюється на бурхливе море, а моя душа — човен без весел.

Що ж відбувається? І що мені робити?!

— Ми дуже турбуємося за ваше здоров'я. Але лікар каже, ви швидко відновлюєтесь. Такий жахливий і варварський напад, — продовжила лепетати, розкладаючи кухонне приладдя.

— Напад? — запитала й постукала кулачком по дзеркалу, сподіваючись впізнати в ньому рідкокристалічний екран. Далі уважно оглянула стіни кімнати на наявність камер. Треба отримати хоч якесь пояснення перебігу подій. Може я в дурку потрапила? Чи сильно головою об асфальт приклалася? Ймовірно, якийсь дурний жарт. 

— Бідна, мабуть, сильно головою приклалася. Дивись, яка шишка, — шепнула руденька у вухо іншій служниці.