Розділ 1. Одного ранку

Приємного читання! ♡

Пролунав будильник. Ще напівсонною не з першого разу змогла його відключити. Між третьою та четвертою спробою все-таки вдалося вловити маленьке коло на екрані та перетягнути у бік "вимкнути". 

На годиннику 6:30.

Покрутилася, намагаючись схопити хоча б ще п'ять хвилин сну. Але він сплив, як вода по каналізації. Очі впали на портрет, що стояв на нічному столику. Іноді запитую себе: "Навіщо, Яся, навіщо ти виходила заміж за цього чоловіка?". Болісне питання, на яке відповіді не маю...

Відкинувши ковдру, я звично позіхнула й розтягнулася на ліжку, прислухаючись до тихого звуку ранкового дощу. Потім ковзнула на м’який килимок і попрямувала готувати сніданок, захопивши попутно фото у рамці й відчуваючи тяжкість у тілі, ніби кожна клітина чинила опір майбутньому дню.

Аромати завареної кави та яєчні наповнили кімнату, спонукаючи пробудити всі мої почуття. Обережно тримаючи філіжанку на блюдці, зручно розташувалася в кріслі з видом на панорамне вікно. Краплі повільно стікали по склу. Сірі хмари пропливали, затягуючи небо у свою завісу. Своєрідно гарно.

Колись вірила, що ми будемо щасливі, що Андрій — той, хто підтримає, стане опорою, але з кожним роком все більше відчувала, як порожнеча між нами розросталася. Усі його махінації, брехня...

З цими думками випила перший ковток гіркого напою, який змусив трохи оживитися. Може вогкість й наводила зневіру, а на вулицю зовсім не хотілося виходити, але обов'язки на роботі не чекали. Потрібно вирушати.

Зашнуровуючи взуття, намагалася не звертати уваги на чоловіче обличчя, яке тепер лежало серед інших недоїдків у смітнику, а шкірка від банана прикривала його бездоганну білосніжну усмішку. Так, я кинула колишнього у смітник... Це було настільки легко, що навіть дивно — лише мить, і минуле стало на крок далі від мене.

— Втім, там йому й місце. І чому не зробила цього раніше? — запитала сама себе, остаточно вирішивши розпрощатися з цим образом раз і назавжди.

Привівши себе до ладу, вийшла з квартири, закриваючи зачіску парасолькою від набридливих крапель. Усіма легенями вдихнула свіже повітря, відчуваючи приємну прохолоду.

— От же негода! Дощ ллє, як з-під ринви! — буркнула, вступивши в досить глибоку калюжу.

Вдалині спалахнуло зелене світло. Намагаючись зосередитись на своїх нерозбірливих думках, прискорила крок й попрямувала до автобусної зупинки.

Почувся рик двигуна, всередині щось тривожно кольнуло. До мене на повній швидкості мчав фольксваген, надто знайомий за формою та кольором. 

Парасолька випала з рук і, від пориву вітру, прослизнула кілька метрів дорогою.

Перед тим, як встигнути навіть насупитися, я опинилася на капоті. Не просто так, звісно. На момент перетину наших шляхів цією машиною керував мій колишній чоловік. Здається, він навіть усміхнувся.

Дуже дивно, як життя оманливо мчить уперед, а потім якось раптово обертається і стріляє тобі у спину.

Серед білого дня я лежала на мокрому асфальті, намагаючись порахувати зірки на хмарному небі. Так оригінально поставити крапку у наших відносинах, що навіть біс підняв би брови!

Чорт забирай, моє життя — це якесь сюрреалістичне пекло.

Світ навколо на мить завмер, перед очима потемніло. Наче хтось їх закрив, знову відкривши в зовсім іншому місці. Всі події здавалися незрозумілими, розпливчастими, ніби туман, що забирає минуле. 

У свідомості лунали чужі, погано розбірливі голоси. Відчуття непереборної важкості та дивного тупого болю охоплювало все тіло. Насилу повернула голову, намагаючись проникнути у смутний навколишній світ.

Погляд зупинився на похмурому й задумливому обличчі світловолосого чоловіка, вкритого сажею і, здається, кров'ю. Ще до того, як знову опинитися в темряві, цей образ врізався у мою пам'ять, викликаючи хвилю страху та невизначеності.