"У тенетах мафії "
Розділ 59. Подих спокою.
Ніч у Неаполі була дивно тихою. Ні пострілів, ні реву моторів у темряві — лише лагідний шелест моря за вікном вілли.
Я сиділа на терасі, загорнувшись у легкий плед. Долоня мимоволі лягала на мій живіт — там, де бився новий ритм життя.
— Ти вся світитися почала, Белла, — пролунав знайомий голос.
Я озирнулася. Габріель вийшов на терасу з келихом вина, але поставив його на стіл, навіть не зробивши ковтка. Його погляд був прикутим лише до мене.
Він сів поруч і взяв мою руку, поклавши її собі на серце.
— Знаєш... Я все життя жив у війнах і крові. І вперше відчуваю, що хочу чогось іншого. Для тебе. Для нашої дитини.
Його голос зломився на останніх словах, і я вперше побачила в ньому не мафіозі, а чоловіка, який прагнув простого щастя.
— Ти справді думаєш, що ми зможемо втримати цей мир? — тихо запитала я.
Він нахилився, торкнувшись мого чола своїм.
— Я зроблю все, щоб так було. Побудую світ, де ти більше ніколи не боятимешся.
Я посміхнулася крізь сльози й поклала його руку на живіт.
— Тоді знай: ми обоє віримо в тебе.
Він поцілував мене — ніжно, повільно, але з тією пристрастю, яка завжди палила наші серця. І вперше цей поцілунок не був втечею від небезпеки, а обіцянкою майбутнього.
Тієї ночі ми заснули разом, і вперше за довгі тижні сон був спокійним.
#3492 в Любовні романи
#551 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
