Розділ 58 . Угода на тонкій межі.

Місцем зустрічі було обране закрите казино на околиці Неаполя. Атмосфера там була густішою за сигаретний дим, а тиша перед переговорами нагадувала грозові хмари, що от-от розрядяться блискавкою.

Габріель сидів спокійно, але його постава промовляла: ще один крок не туди — і ти мрець. Я була поруч, моє серце калатало від страху, хоча я намагалася виглядати врівноважено.

Двері розчинилися. Увійшов Марко Сальваторе, в темному костюмі, з тією самою холодною усмішкою, яка приховувала тисячі пасток. Він кинув на мене короткий погляд і вклонився.
— Синьйора.

Габріель відповів різким рухом руки, наказуючи йому сідати.

— Ти хотів перемир’я, — його голос звучав, як сталь. — Говори.

Марко спокійно розгорнув руки:
— Війна виснажує обидві сторони. Я пропоную покласти край крові. Ти маєш свою сім’ю, я — свою. Нехай кожен захищає своє.

— І чому я маю вірити, що це не пастка? — зловісно промовив Габріель.

Марко нахилився вперед, його очі на мить спалахнули.
— Бо тепер ти станеш батьком. І я не маю наміру піднімати руку на вагітну жінку. Це мій останній шматок честі, якого я дотримуюся.

Запала тиша. Габріель і Марко довго дивилися один одному в очі. Це була мовчазна дуель, де кулі замінила воля. Нарешті Габріель простягнув руку.

— Тимчасове перемир’я. Але якщо ти зрадиш... — він примружився. — Тоді навіть Бог не врятує тебе.

Марко усміхнувся, потиснувши руку.
— Домовились.

Я відчула, як моє серце вперше за довгий час відпустило — хоча всередині ще жевріла тривога. Я знала: це перемир’я — лише крихкий міст над прірвою.