Розділ 57. Заради нашої дитини.

Я сиділа навпроти Габріеля у його кабінеті. Він, як завжди, виглядав владно й стримано, але я бачила, як у його очах палає вогонь, коли я закінчила свою розповідь.

— Він торкнувся тебе? — голос Габріеля був тихим, але за ним стояла буря.
— Ні, — я похитала головою. — Він... відпустив мене, коли дізнався, що я вагітна від тебе.

На мить у кабінеті запанувала тиша. Габріель різко підвівся, відкинувши стілець, і почав ходити по кімнаті, стискаючи кулаки.

— Сальваторе грається зі мною, Белла! Він ніколи не діє просто так. Ця історія з «честю» — лише ширма, — в його голосі бринів гнів. — Перемир’я? Це лише можливість завдати удару в спину.

Я піднялася й підійшла до нього, поклавши руки на його груди. Його серце калатало, немов у бою.
— Послухай мене, коханий, — прошепотіла я. — Я не прошу тебе довіряти йому. Але подумай... Якщо перемир’я хоча б на якийсь час принесе нам спокій, ми зможемо зосередитися на нашій дитині. На нас.

Габріель зупинився й подивився на мене так, ніби вагався між ненавистю і любов’ю.

— Ти справді хочеш, щоб я погодився? — спитав він глухо.
— Так, — відповіла я твердо. — Заради нашого кохання. Заради майбутнього, яке ми будуємо. Заради нашої дитини.

Його очі потемніли, і він різко притягнув мене до себе, злегка торкнувшись чола до мого.
— Ти навіть не уявляєш, що просиш у мене, Белла. Але якщо це те, чого хочеш ти... Я погоджуся. Тимчасово.

Я відчула, як його руки обіймають мене міцніше, ніж будь-коли. В цю мить я зрозуміла: заради мене й нашого малюка він здатен стримати навіть свою темну природу.