Вілла сповнилася напругою. Люди Габріеля ходили подвір’ям, перевіряючи кожен кут, ніби чекали нападу будь-якої миті. Атмосфера була такою густою, що здавалося — ще трохи, і вона вибухне сама.
Я сиділа поруч із Габріелем, коли охоронець заніс велику чорну коробку.
— Це тільки що залишили біля воріт. Без підпису.
Серце закалатало. Я відчула, що всередині щось жахливе.
Габріель жестом наказав усім відійти й сам відкрив коробку.
Усередині лежала біла троянда, забруднена кров’ю. Під нею — відрубана рука з перснем, який я впізнала. Це був охоронець, що охороняв нас у казино.
Я закрила рот руками, щоб не закричати.
На дні коробки — записка.
«Вітаю, Ріццо. Ти переміг хлопчиська. Але тепер ти маєш справу з чоловіком. — М.С.»
Габріель повільно стиснув папір так, що він розсипався в крихти. Його очі спалахнули темним полум’ям.
— Сальваторе хоче гри на страху. Він отримає війну на крові.
Він різко піднявся, його голос пролунав, як вирок:
— З цього моменту жодної пощади. Хай кожен знає: ми починаємо полювання.
Я дивилася на нього й розуміла: те, що нас чекає далі, буде жорстокішим за все, що ми бачили досі.