Розділ 48. Пастка для мисливця.

Габріель не кричав, не лаявся — його мовчання було страшнішим за будь-які погрози.
Він лише коротко кинув своїм людям:

— Готуйтеся. Сьогодні ми закінчимо цю гру.

Він знав, що Лоренцо полює. І кращий спосіб перемогти мисливця — змусити його самому зайти в пастку.

Місцем зустрічі стало старе казино на околиці Неаполя. Будівля, яку давно закрили через рейди поліції, тепер мала стати сценою для кривавої вистави.

Я благала його не йти сам.
— Габріелю, це занадто небезпечно! Він чекає саме цього.

Він лише торкнувся моєї щоки, і в його очах я побачила холодну рішучість:
— Я capo, Белла. Якщо я не знищу його зараз, він завжди буде тінню над нами.

Ніч. Порожні зали казино. Лоренцо прийшов, упевнений, що переважає числом. Його люди оточили приміщення. Він увійшов у головний зал, кинув погляд на темряву й розсміявся:
— Вийди, Ріццо! Хоч подивися в очі тому, хто вирве з твоїх рук усе, що ти любиш.

І тоді загорілося світло. Замість порожнечі Лоренцо побачив десятки стволів, спрямованих на нього й його людей. Його обличчя перекосилося.

Габріель вийшов із тіні повільно, мов хижак, який нарешті зімкнув коло:
— Ти думав, що керуєш грою? Ні, Лоренцо. Гра завжди була моєю.

Почалася стрілянина. Гул пострілів розривав повітря. Люди Лоренцо падали один за одним, поки сам він намагався прорватися назовні. Але вихід був перекритий.

Я стояла десь за стіною, серце калатало, кожна секунда тягнулася, як вічність.

А тоді — тиша. Лише звук кроків. Габріель ішов до Лоренцо, який лежав поранений, але ще живий.

Він нахилився, підняв його за комір і прошепотів:
— Я попереджав: хто торкнеться її, підпише собі вирок.

І пролунав останній постріл.