"У тенетах мафії "
Розділ 42. Лазурна ніч.
Місяць піднімався над морем, розсипаючи срібло по хвилях. Теплий вітер приносив запах цитрусових садів і солі. Ми блукали пляжем босоніж, залишаючи сліди на вологому піску.
Я зупинилася й подивилася на нього. Габріель у світлі місяця здавався ще небезпечнішим і водночас ще бажанішим. Його чорні очі горіли, мов вугілля, і я знала: він мій. Лише мій.
Він підійшов ближче, провів пальцями по моєму обличчю, а потім нахилився й поцілував. Поцілунок був глибоким, спраглим, наче він не бачив мене тижнями, а не кілька годин. Я відповіла з тією ж пристрастю, і наші тіла притислися одне до одного.
Він зняв із мене легку сукню, і вона впала на пісок. Його руки ковзнули моїм тілом, залишаючи за собою жар, від якого я тремтіла. Ми впали на м’який берег, і море торкалося наших ніг, ніби теж хотіло стати частиною цієї пристрасті.
— Ти — моє море, моя буря, моя тиша, — прошепотів він, і я відчула, як його слова стають правдою в кожному русі, в кожному поцілунку.
Хвилі билися об берег, зливаючись із ритмом нашого кохання. Небо, море, пісок — усе навколо зникло. Були тільки ми.
Коли я лежала на ньому, виснажена й щаслива, він підняв моє обличчя до себе й тихо сказав:
— Навіть якщо завтра світ упаде, я не пошкодую ні про що. Бо я маю тебе.
Я знала: він мав рацію. Це була наша ніч. Ніч, яку ми ніколи не забудемо.
#6331 в Любовні романи
#1461 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
