"У тенетах мафії "
Розділ 41. Медовий місяць
Ми залишили місто під покровом ночі, немов утікали не лише від ворогів, а й від усього минулого. Літак Габріеля був розкішним і тихим — він тримав мене за руку весь політ, а я дивилася у вікно на мерехтливі вогні внизу й думала: це наш новий початок.
Місце призначення він тримав у таємниці. Лише коли ми опинилися на березі моря, я зрозуміла — Італія. Узбережжя Амальфі, маленька вілла, схована серед цитрусових садів і скель, що спускалися прямо до лазурного моря.
— Ласкаво прошу в рай, amore mio, — промовив Габріель, притискаючи мене до себе.
Дні текли повільно, немов розчиняючись у сонці та солоному вітрі. Ми гуляли вузькими вуличками старих містечок, куштували пасту й вино в маленьких тратторіях, сміялися, немов двоє підлітків. Він уперше дозволяв собі бути просто чоловіком, а не мафіозі.
Вночі ж він знову і знову доводив мені, що я належу йому. Його поцілунки ставали то ніжними, то бурхливими, немов хвилі, що б’ються об скелі. А я відчувала: кожен дотик, кожен подих тільки більше прив’язує нас одне до одного.
Одного вечора ми сиділи на терасі, слухаючи шум моря. Я схилилася до нього, і він прошепотів:
— Якби я міг, я б залишився тут із тобою назавжди. Без крові. Без тіней. Лише ти й я.
Я притулилася до нього ще ближче, знаючи, що для нас це лише мить у вічності. Але ця мить була безцінною.
#3862 в Любовні романи
#611 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
