Розділ 38. Весілля в тіні мафії.

День настав.

Собор сяяв від світла сотень свічок. Стіни прикрасили білими трояндами й чорними орхідеями — символом сили та пристрасті. Гості були одягнені в найкращі костюми та сукні, але за їхніми посмішками ховалася зброя. Весілля мафіозі завжди було святом і війною водночас.

Я йшла повільно, у білій сукні з довгим шлейфом. Мати тримала мене під руку, і я відчувала, як у мене тремтять коліна. Але варто було лише зустріти його погляд — чорний, глибокий, що палав пристрастю, — і страх розвіявся.

Габріель чекав мене біля вівтаря, у чорному костюмі, небезпечно красивий, мов король ночі. Коли я підійшла, він простягнув руку, і я поклала свою долоню в його.

— Ти приголомшлива, bella mia, — прошепотів він.

Обітниці прозвучали в тиші, але їхні слова були глибшими за будь-які формальності.
— Я обіцяю захищати тебе навіть ціною власного життя, — сказав він, і я знала: це правда.
— А я обіцяю бути твоїм світлом у темряві, — відповіла я, відчуваючи, як мої очі зрошуються сльозами.

Коли наші губи зустрілися у весільному поцілунку, світ ніби вибухнув. Аплодисменти, вигуки, але я чула лише його серце й своє власне.

Бенкет після церемонії був розкішним: музика, танці, келихи вина. Ми станцювали танго — тепер уже не як чужинці, а як чоловік і дружина. Його руки тримали мене так, ніби я була його життям.

Але раптом у повітрі промайнуло відчуття холоду. Охоронці напружилися.

Я обернулася й побачила вдалині чоловіка в чорному пальті, що спостерігав за нами з тіні. Його очі блищали, а усмішка була хижою.

Лоренцо.

Він не наблизився, лише підняв келих у знак тосту. І в ту ж мить розчинився в темряві, ніби привид.

Я відчула, як моє серце стислося. Весілля стало початком нашого нового життя. Але й початком нової війни.