Розділ 37. Пропозиція

Минуло два тижні. Його рана загоїлася, він знову став тим самим непохитним мафіозі, але щось у ньому змінилося. Його погляд, коли він дивився на мене, вже не був крижаним — у ньому тепер горів вогонь, що належав лише мені.

Того вечора він повів мене до саду своєї вілли. Ніч була тиха, повна аромату жасмину, а над головою сяяли зорі. Він зупинився переді мною, і в його руках з’явилася невелика чорна оксамитова коробочка.

— Белла… — його голос був низьким, майже хрипким. — Я звик брати те, що хочу. Але вперше у житті я прошу. Бо хочу, щоб ти була моєю дружиною.

Він відкрив коробочку. Усередині — перстень із великим сапфіром, що виблискував у темряві, мов шматочок нічного неба.

Сльози зросили мої очі.
— Габріелю…

Він узяв мою руку й одягнув перстень, не відводячи погляду.
— З нетерпінням чекатиму на нашу першу шлюбну ніч. — Його губи торкнулися моїх у палкому поцілунку, що змусив мене тремтіти.

Коли він відпустив мене, в його очах спалахнула хитра усмішка.
— Чи знаєш ти про традицію «кривавих простирадл»?

Я вдихнула глибоко й зустріла його погляд.
— Знаю. І можеш бути певен: моя цнота належить тільки тобі.

Його дихання стало важчим, а очі потемніли від пристрасті. Він знову впіймав мої губи у поцілунку, цього разу довшому й глибшому. Його руки тримали мене так, ніби я була найдорожчим скарбом у його житті.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я чекаю на той момент, bella mia, — прошепотів він мені на вухо.

І в ту ніч я зрозуміла: наші долі вже злиті воєдино.