"У тенетах мафії "
Розділ 36. Зізнання
Я сиділа біля його ліжка всю ніч. Його дихання було рівним, але обличчя бліде, руки холодні. Я не могла відірвати очей від нього — страх, що він може не прокинутися, роздирав мене зсередини.
У якийсь момент його пальці стиснули мою руку. Я здригнулася, підняла погляд — він дивився на мене.
— Белла… — його голос був хрипким, але в ньому звучала сила. — Чому ти плачеш?
Я не стрималася. Сльози покотилися самі.
— Бо я боялася втратити тебе. Бо ти — єдине, що в мене залишилося.
Він дивився мовчки, наче не вірив у почуте.
Я вдихнула глибше, серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.
— Я кохаю тебе, Габріелю. Я кохаю тебе, попри все. Попри твою темряву, попри страх, попри світ, який проти нас.
На його губах з’явилася слабка усмішка, і в очах блиснула іскра, якої я ніколи не бачила.
— Ти навіть не уявляєш, що ці слова для мене значать.
Я нахилилася ближче, не думаючи, не зупиняючись. Наші губи зустрілися. Спершу несміливо, ніжно — але потім поцілунок заглибився, став гарячим, пристрасним, наче ми обидва прагнули довести, що ще живі.
Він пригорнув мене до себе, попри біль, попри слабкість. Я відчула його серце під своєю долонею. Воно билося швидко, в унісон із моїм.
І в цю мить я зрозуміла: між нами вже немає кайданів, немає «полонянки» й «викрадача». Є лише ми. І пристрасть, що спалює все довкола.
#3520 в Любовні романи
#568 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
