"У тенетах мафії "
Розділ 29. Приречене кохання.
Свічки майже догоріли, залишаючи по собі тіні на стінах. Я лежала на ліжку, задихана й тремтяча, відчуваючи, як тіло ще горить від його дотиків. А поруч, відкинувшись у темряві, Габріель спокійно спостерігав за мною, ніби знав усі мої таємниці.
Я відвернулася до вікна. Там, за високими стінами його вілли, світ ішов далі. Світ, у якому я колись мріяла бути вільною.
А тепер… свобода лякала мене більше, ніж його темрява.
Я кохаю його.
Думка була гострою, мов лезо. Я не хотіла її пускати, але вона врізалася в мене, розривала на частини.
Так, він убивця. Так, він холодний і жорстокий. Так, він загарбав моє життя й зробив мене заручницею своєї волі.
Але водночас він був єдиним, хто став між мною й моїм батьком. Єдиним, хто врятував маму. Єдиним, хто дивився на мене не як на річ, а як на свою пристрасть, свою слабкість.
Я затулила обличчя руками.
— Це неправильно… — прошепотіла я. — Це приречення…
Він нахилився до мене, його пальці торкнулися моїх рук і відняли їх від обличчя. Його очі блищали у темряві.
— Чому ти плачеш, bella mia?
Я не відповіла. Я не могла. Бо правда була надто страшною.
Я кохала його. І водночас боялася, що саме ця любов колись мене зруйнує.
#3866 в Любовні романи
#610 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
