Розділ 25. Розплата

Кабінет її батька був залитий тінями. На масивному дубовому столі мерехтіли лампи, підкреслюючи холодний блиск зброї в руках охоронців. Ізабелла стояла позаду, притискаючи руки до грудей, а поряд із нею — мати, така сама злякана, як і вона.

— Габріелю, — промовив батько Ізабелли з удаваним спокоєм, — ти не розумієш, із ким граєш. Вона моя донька. Моє майно.

Габріель зробив крок уперед, його очі були льодяними.
— Вона — не твоя власність. Відтепер — вона під моїм захистом. І твоя дружина теж.

Батько Ізабелли різко схопив пістолет зі столу.
— Тоді ти тут і помреш.

Постріл розірвав тишу. Куля зачепила плече Габріеля, вирвавши з нього коротке рикання болю. Ізабелла закричала.

Але він навіть не похитнувся. Лише ще більше розлютився.
В одну мить його рука вихопила зброю з кобури — і наступний постріл пролунав так швидко, що батько навіть не встиг зреагувати.

Куля влучила йому прямо в груди. Він похитнувся, випустив пістолет, на обличчі застиг вираз шоку й ненависті. Через мить він упав на підлогу.

Тиша накрила кабінет, лише чутно було важке дихання.

Габріель  кинув зброю на стіл. Потім підійшов до матері Ізабелли, яка тремтіла, немов у неї забрали останню силу. Він обережно взяв її за руку.

— Ви більше не належите цьому чудовиську, — його голос звучав як обіцянка й присяга одночасно. — Ніхто більше не скривдить ні вас, ні Ізабеллу. Відтепер ви обидві під моїм захистом.

Ізабелла дивилася на нього крізь сльози, відчуваючи змішання полегшення, страху й трепету. У ту мить вона зрозуміла — життя вже ніколи не буде колишнім.