"У тенетах мафії "
Розділ 21. Тіні й вогонь
Ніч опустилася на дім, але сон не приходив. Я лежала у своїй кімнаті, слухаючи, як тиша тисне на груди. Очі вперто не заплющувалися, і кожна думка була отруйною.
Донато . Його холодний погляд досі палив мою шкіру. Його усмішка, фальшива і хижа, переслідувала навіть тепер. А ще — слова батька. Його наказ. Його загроза.
Я закрила обличчя руками й прошепотіла:
— Чому я не можу просто втекти?
Та я знала відповідь. Мати. Її життя було в руках монстра, якого я мусила називати батьком.
Я підвелася з ліжка й підійшла до вікна. Місто мерехтіло вогнями, але замість тепла вони скидалися на тисячі тюремних ґрат. І саме в ту мить я дозволила собі думку, від якої раніше відчайдушно тікала.
Габріель.
Його темний погляд, владний голос, жорсткі, але справедливі рухи. Його сила, що лякала й водночас притягувала. У його руках я почувалася полонянкою — але не мертвою. Поруч із ним було життя, було полум’я.
Я зловила себе на тому, що сумую. Сумую за його владним тоном, за тією небезпечною грою, яку ми вели. І всередині мене народжувалася правда, від якої вже не сховатися: я тягнуся до нього. Навіть зараз. Навіть тоді, коли маю ненавидіти.
Мої пальці ковзнули по холодному склу.
— Якщо ти десь там, — прошепотіла я в ніч, — врятуй мене.
Уперше я визнала: без нього я не виберусь.
#3894 в Любовні романи
#614 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
